Суббота, 21.10.2017, 04:00
Меню сайта
Поиск
Категории раздела
Главная » Статьи » Секция 2

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

УДК           338.264

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

 

Кирюшичева Юлія Вікторівна, Свєдрак Вікторія Олександрівна студентки кафедри "Менеджмент невиробничої сфери” Донецького державного університету управління

 

Беззубко Борис Ігоревич, асистент кафедри "Менеджмент невиробничої сфери” Донецького державного університету управління

 

Постановка проблеми. В сучасному світі інноваційні технології забезпечують економічну стійкість мікро- і макросистем, їх конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на світовому ринках. Інвестиції у поєднанні з інноваціями не лише збільшують кількість робочих місць і обсяги виробленої продукції, а й знижуючи вартість одиниці продукції, покращуючи її якість, підвищуючи рентабельність виробництва, умови праці та її продуктивність.

Досліджуючи світовий досвід, можна зазначити, що активне залучення та раціональне використання інвестицій найшвидший шлях до піднесення економічного розвитку держави на новий рівень, зокрема інноваційний.

Продумана інвестиційно-інноваційна політика забезпечує її учасників сприятливими нормативно-правовими та економічними умовами для вкладення інвестицій в економіку держави, зосереджуючи їх інноваційну спрямованість. Створення та реалізація ефективної інвестиційно-інноваційної політики в Україні досі залишається актуальним питанням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями інвестиційно-інноваційної політики та інноваційного розвитку держави займалися багато вітчизняних науковців. Ця проблема досліджується в роботах Л.М. Борщ, Г.І. Климкова, М.В. Гаман, Л.І. Федулова, Б.А. Малицький та інші. Більшість науковців сходяться на думці, що саме від активності державної політики залежить інноваційний розвиток економіки.

Л.І. Федулова вважає, що забезпечення економічного розвитку можливе лише у разі проведення активної інноваційної політики держави. Інноваційна діяльність може бути ефективною лише тоді, коли буде задіяний такий важливий фактор, як державне регулювання [6].

Л.М. Борщ переконаний, що сподіватися на іноземні інвестиції в інноваційній діяльності можна, та потужним потоком прийдуть вони в Україну тоді, коли держава буде вкладати і планувати вкладення у довготермінові проекти 25%, а не 4–5% [1].

Однак, багато аспектів цієї проблеми потребують додаткової уваги та проведення більш глибоких досліджень, особливо в сфері розробки та запровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Мета статті. Метою статті є дослідження основних проблем та перспектив інвестиційно-інноваційного моделі розвитку національної економіки України, а також визначення наявності адекватної сучасним умовам системи заходів держави щодо формування інноваційної моделі розвитку економіки України.

Основний матеріал дослідження. Інноваційний розвиток економіки притаманний всім розвинутим країнам світу, який є одночасно і фактором і результатом економічного піднесення країн. Його ефективність обумовлюється змістом відповідних інноваційних напрямків, що задовольняють потреби динамічного розвитку економіки.

Інноваційні процеси, поширення високотехнологічних виробництв стали неодмінним атрибутом стратегії сучасного економічного зростання. Вони безпосередньо пов'язані з динамікою інвестиційної та загальної економічної активності. Інновації у вигляді нових конкурентоспроможних технологій і товарів забезпечують до 90% приросту ВВП промислово розвинених країн світу. Світова практика доводить, що для забезпечення стабільного зростання інвестиції повинні становити 19-25% ВВП [2].

Сучасний етап соціально-економічного розвитку України в першу чергу характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання, існуванням багатьох бар’єрів щодо підвищення рівня інновацій вітчизняної економіки та підвищення їх ефективності. Різке зниження сприйнятливості вітчизняної промисловості до інновацій обумовлене довгостроковим негативним впливом загальноекономічних проблем, пов’язаних із структурною деформованістю економіки країни, домінуванням в ній низькотехнологічних, сировинних виробництв, які об’єктивно малосприйнятливі до сучасних наукових досягнень і набагато менш економічно ефективні, ніж виробництва високої технологічної укладності.

Незважаючи на проголошення інноваційного шляху розвитку, дотепер рівень впровадження інновацій низький, що вплив його не забезпечує хоч якого більш-менш суттєвого зростання рентабельності промислового виробництва.

Однією з причин такого стану є слабкість державної політики в науково-технологічній та інноваційній сферах, зокрема недоліки у визначенні державних пріоритетів і вкрай незадовільна ситуація з їх реалізацією [3].

Саме тому зміст і темпи інноваційної діяльності в довгостроковому періоді мають забезпечити створення та розвиток інноваційної моделі економіки в країні. У зв’язку з цим необхідна поступова трансформація до моделі розвитку економіки з високими темпами інноваційної діяльності та закріпленням стабільних темпів економічного зростання із нарощуванням впливу на економічну активність пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, впровадженням відповідних розробок.

Реалізація енергозберігаючої моделі розвитку розглядається як один з найактуальніших шляхів розв’язання проблеми. Тому особливістю і пріоритетом промислової стратегії на сучасному етапі стає істотне зменшення енергомісткого виробництва, надійне забезпечення платоспроможних потреб у

енергетичних ресурсах, укріплення енергетичної незалежності України.

Важливим питанням впровадження інноваційної моделі розвитку економіки та активізації інноваційно ї діяльності суб’єктів господарювання є стимулювання їх інвестиційної активності, що передбачає необхідність здійснення таких заходів:

забезпечення стимулюючої ролі амортизації в оновленні основних фондів шляхом застосування принципу «прискорена амортизація» до пріоритетних інноваційних технологій;

стимулювання виробників до зміни моделі ресурсомісткого виробництва, впровадження стандартів системи управління навколишнім природним середовищем;

впровадження інвестиційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для суб'єктів господарювання, які реалізують на територіях спеціальних (вільних) економічних зон та територіях пріоритетного розвитку інвестиційні проекти;

розвивати практику субсидування відсоткових ставок за кредитами комерційних банків для залучення інвестицій в найбільш перспективні проекти, що пройшли фахову та прозору державну експертизу;

стимулювання інвестиційної діяльності шляхом впровадження інвестиційно-інноваційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють кваліфіковане інвестування інноваційного спрямування;

надання державних гарантій для підтримки особливо важливих інвестиційних проектів [5].

Структурно-інноваційне вдосконалення виробництва стає визначальним чинником розвитку та підвищення конкурентоспроможності. Цей процес вже розпочався, але його гальмує невирішеність багатьох питань нормативно-правового, організаційного і фінансового забезпечення. Тому головна увага має бути зосереджена на створенні інституціональних, інфраструктурних та економічних засад структурно-інноваційних перетворень.

Ключовими елементами такої системи мають стати державна підтримка структурних пріоритетів, створення рівних умов конкуренції, захист прав власності, активізація людського капіталу, особливо в галузі продукування і використання знань, приведення системи стандартизації у відповідність з вимогами міжнародних організацій стандартизації, запровадження міжнародних та європейських стандартів, забезпечення переходу від системи обов'язкової сертифікації до системи оцінки відповідності згідно з вимогами міжнародних стандартів.

Активізація інноваційної діяльності є ключовою умовою наукової і технологічної модернізації виробництва. Зміст і темпи інноваційної діяльності в довгостроковому періоді має визначати інноваційна модель розвитку промисловості. Так, в коротко- та середньостроковому періоді інноваційна активність залежатиме від створення сприятливих умов для проведення науково-технічної політики в рамках всього макроекономічного середовища.

Для цього необхідно забезпечити:

стійке економічне зростання, політичну стабільність, високий рівень зайнятості, позитивнее сальдо платіжного балансу, сприятливу правову систему і загальну економічну кон’юнктуру, що будуть позитивно впливати на ініціативи підприємств і їх інноваційні зусилля;

удосконалення еколого-економічного механізму з метою стимулювання впровадження екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем, широке застосування екологічного аудиту та сертифікації виробництва;

розвиток інститутів інноваційної інфраструктури, які сприяють нарощуванню технологічного потенціалу, зокрема технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів, науково-технологічних центрів, фондів венчурного інвестування;

прийняття політичних інструментів, які можуть бути задіяні для стимулювання процесу нарощування технологічного потенціалу на засадах добросовісної конкуренції [4].

Стратегічною метою інноваційно-інвестиційної політики України повинно стати забезпечення позитивної економічної динаміки за рахунок використання комплексу "інвестиції-інновації", формування внутрішніх інноваційно-інвестиційних механізмів саморозвитку національної економіки. Виходячи із зазначеної мети, обґрунтуємо зміст завдань політики, які потребують першочергового та перспективного вирішення.

До першочергових завдань слід віднести:

створення сприятливого інвестиційного клімату та простих правил "гри";

створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів;

стимулювання припливу іноземних інвестицій;

стимулювання розвитку науки і освіти.

Виконання цих завдань створить умови для вирішення і перспективних завдань:

створення нових робочих місць та підвищення технологічного рівня існуючих;

удосконалення галузевої структури господарства в напрямку розвитку інноваційних виробництв;

зміна структури зайнятості населення;

забезпечення стійких темпів економічного зростання;

перехід до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку [3].

Аналізуючи досвід провідних країн в організації і стимулюванні інноваційної діяльності, можна сказати, що одним з важливих, на наш погляд, напрямом формування ефективної моделі інноваційно-інвестиційного розвитку в Україні є вдосконалення механізму управління даної сфери, що у свою чергу вимагає підготовки висококваліфікованих управлінських кадрів, залучення всіх адміністративних і економічних механізмів, завдяки яким держава може регулювати цю діяльність.

Вивчення зарубіжного досвіду інноваційного розвитку, стимулювання і підтримки інвестування в інноваційну галузь допоможе Україні уникнути багатьох помилок в організації і реалізації власної унікальної, моделі інноваційного розвитку.

Висновки. Таким чином, впровадження інноваційної моделі розвитку економіки України та забезпечення стабільних темпів її зростання в довгостроковій перспективі потребують вирішення фундаментальних проблем: прискореного інвестування реального сектору економіки завдяки реалізації державних заходів щодо впровадження ефективних механізмів залучення коштів населення, доходів від приватизації та створення сприятливих умов для внутрішніх і прямих іноземних інвестицій; реалізації з боку держави ефективних інституційних перетворень у напрямку реформування інститутів власності, створення ринкової інфраструктури, підвищення ефективності виробництва та обміну, реалізації програми енергозбереження; проведення жорсткої бюджетної політики шляхом зміцнення бюджетної дисципліни, підвищення контролю за видатками, скорочення пільгового оподаткування при зменшенні податкового тягаря для виробників; розвиток інфраструктури ІКТ; підтримка галузевої науки та розвиток системи безперервної перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців.

В цілому, головною стратегією розвитку економіки України є входження до групи країн, де домінує інноваційний шлях розвитку. Вихідними умовами формування ефективної економічної системи, здатної на прискорений розвиток, та відповідно сприятливого ділового клімату є остаточне утвердження прав приватної власності та забезпечення їх захисту, створення рівних умов конкуренції, державна підтримка сфери науки і освіти, розвиток стійких та ефективних фінансових та адміністративних інститутів.

 

Література

1. Борщ Л.М. Інновації та інвестиції в реальному секторі економіки: перспективи розвитку/ Л.М. Борщ // Економіка ринкових відносин.– 2008.– 2.– С. 44–51.

2. Гаман М.В. Державне регулювання інноваційного розвитку України/ М.В. Гаман. – Монографія. – К.: НАДУ, 2005.– 388 с.

3. Климкова Г.І. Система інтересів учасників інвестиційного процесу/ Г.І. Климкова // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – 3. – С. 2–5.

4.Малицький Б.А. Стан, проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України/ Б.А. Малицький, А.С. Попович // Економіка ринкових відносин.– 2008.– 1.– С. 65–75.

5. Небрат В.В. Іноземні інвестиції як чинник модернізації економіки/ В.В. Небрат // Економіка ринкових відносин.– 2008.– 1.– С.76 – 82.

6. Федулова Л.І. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика/ Л.І. Федулова.– Монографія.– К.: Основа, 2005.– 552 с. 10.

 

Категория: Секция 2 | Добавил: Zhesha (12.03.2013)
Просмотров: 2359 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: