Суббота, 21.10.2017, 03:58
Меню сайта
Поиск
Категории раздела
Главная » Статьи » Секция 3

ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОЦЕСІВ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ТА КЛАСТЕРИЗАЦІЇ РЕГІОНІВ

УДК 339.137.2:330.341.1

 

ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОЦЕСІВ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ТА КЛАСТЕРИЗАЦІЇ РЕГІОНІВ

 

Михалко Тетяна Євгенівна, студентка кафедри «Менеджмент» Донецького інституту залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту

 

Фінагіна Олеся Валентинівна, доктор економічних наук, професор кафедри «Менеджмент» Донецького інституту залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту

 

Постановка проблеми.. В системі знань національної економіки має місце чітке позиціонування пріоритетів розвитку для двох груп країн: розвинених. Для країн з розвиненою економікою це наступні напрямки: стабільне і помірне зростання ВВП, зростання якості життя (в тому числі і тривалості); розвиток системи освіти, її всеосяжності, а також фундаментальної і прикладної наук; постійне зростання рівня і якості людського капіталу, створення нових технологій, нових продуктів, виробництв і галузей; стабільно низьке безробіття; низька інфляція і стабільні ціни; соціальна захищеність населення; збалансованість внутрішньої і зовнішньої торгівлі, створення, розвиток і вдосконалення новітньої інфраструктури, включаючи глобальні мережі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями формування та розвитку кластерів займалися такі українські та зарубіжні вчені та практики, як В. Андерсен, М. Войнаровський, В. Воротін, М. Долішній, С. Куніцин,              В. Прайс, М.Портер [1], Д. Стеченко, С. Соколенко [2], С. Сутирін, В. Шройдер, І. Хорват та ін.

Мета статті. Визанчити проблеми та особливості розвитку процесів спеціалізації та кластеризації регіонів.

Основний матеріал дослідження. Для країн з розвиненою економікою стоять питання і проблеми іншого порядку, що визначаються в першу чергу рівнем і характеристиками процесів спеціалізації, кооперації виробництва та сфери послуг, рівнем концентрації та централізації капіталів, успішністю просування нових прогресивних форм господарювання. В більшості випадків це цілі щодо формування високоефективного ринкового середовища регульованого сучасними оптимальними системами державного, регіонального та корпоративного управління. До таких першочергових завдань в рамках національної системи Україні ставляться наступні цілі: подальше проведення реформ, що стимулюють розвиток ринкової економіки, формування та реалізація наукових основ щодо здійснення чергового етапу ринкової трансформації, забезпечення політичної, економічної та соціальної стабільності, збереження соціального капіталу нації, зростання рівня життя населення; реалізація економічних, політичних і соціальних свобод, забезпечення зростання економіки (на рівні 5-7% зростання ВВП); вирівнювання асиметрії у розвитку регіонів; диверсифікація галузевої структури національної економіки; формування національної та регіональної інвестиційної та інноваційної привабливості; стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу , а також різноманітних форм самозайнятості; контроль і стимулювання розвитку ринків тощо.

Для вирішення такої кількості складних завдань і багатоцільової спрямованості розвитку в Україні має бути науково обґрунтована і реалізована відповідна економічна політика, що забезпечує формування управлінських механізмів її реалізації на рівнях - державного, регіонального і галузевого управління. Її основним стрижнем має стати забезпечення зростання ВВП за рахунок національного високоефективного виробництва і сфери послуг, що базуються на високому рівні і якості людського капіталу та максимальному дотриманні демократичних свобод.

В Україну з її різноманітністю територій, різновекторною спеціалізацією регіонів особливу увагу повинно бути приділено саме проблемам ефективної державної регіональної політики і оптимальної регіональної політики. Кожен регіон має свій особливий економічний та ресурсний потенціал, своєрідні природно-географічні і соціокультурні умови, які визначають його ключові характеристики в національній економіці і формують певну ринкову спеціалізацію.

Саме прогрес у розвитку регіонів, унікальності спеціалізації та можливості використання накопиченого потенціалу забезпечує процвітання економіки в цілому. Аналіз економічного і соціального стану регіонів показує, що тут є істотні резерви забезпечення поступального і сталого зростання.

Для формування основ стабільного зростання української економіки необхідно розробити і впровадити стратегію регіонального кластерного розвитку, орієнтовану на стимулювання існуючої спеціалізації і кооперації регіональних господарських комплексів на основі пріоритетів ефективного розвитку внутрішнього ринку та державної підтримки експортоорієнтованих видів діяльності. Така економічна політика має базуватися на принципах: активного регулювання неефективні (або провальних ринків); всілякої підтримки процесів соціалізації; збереження та примноження культурно-історичної спадщини; повної інформаційної прозорості форм і методів державного, регіонального і галузевого регулювання; наукової обґрунтованості планових і програмних дій; захист інтересів малого і середнього бізнесу; екологізації господарської діяльності; стимулюванні потенціал міжрегіонального співробітництва та інших.

Кластер це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних підприємств, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у споріднених галузях, а також пов’язаних з їх діяльністю некомерційних організацій та установ (наприклад, університетів, агентств зі стандартизації, торговельних об’єднань) у певних областях, що конкурують, але при цьому ведуть спільну роботу [1, с. 206].

Процеси формування основ комплексного розвитку передбачають виконання певної науково обґрунтованої послідовності і дотримання стратегічної спрямованості в діях всіх зацікавлених сторін (державного, регіонального і галузевого управління; місцевого співтовариства; представників бізнесу). Успішність у комплексному розвитку певної території повинна бути визначена як результат не тільки економічний - зростання ВВП, доходів населення, обсягів експорту, а й як успішне узгодження ключових інтересів у парадигмі відносин «держава-галузь-регіон-бізнес-місцеве співтовариство».

Нова модель розвитку передбачає визначення ключових, так званих локомотивних галузей та видів діяльності регіонального розвитку. Так кожен з регіонів України сьогодні має чітко визначену галузь або вид діяльності, як пріоритетний в структурі галузей і формуванні ВВП. Можливо, саме ця галузь або вид діяльності і мають бути зафіксовані як перспектива і стрижень формування регіонального господарського комплексу, а згодом і основа для формування кластерної політики. Але тут виникає проблемне питання з оцінкою перспективності в даному контексті багатьох видів діяльності та їх успішності в комплексному стимулюванні розвитку регіону. Можливі різноманітні ситуації вибору, наведемо приклад деяких з них.

 Кластеризація, яка сприятиме налагодженню систематичних відносин учасників кооперації і більш повному використанню складових їх економічних потенціалів, ґрунтується на умові територіальної близькості регіонів. Але, на думку автора, загальноприйняті принципи кластеризації, значний внесок у дослідження яких зроблено вченим С. Соколенком [2], для спеціалізації галузі можуть бути скореговані.

Спеціалізація відповідна науково-технічному прогресу і майбутнім станам економіки (світовий, національної, регіональної, окремим сегментам ринку та ін.). Наявність інтелектуального та інноваційного потенціалу, орієнтованого на формування нових сегментів на регіональному, національному та світовому ринках. Складність і проблемність вивчення, аналізу та оцінки обумовлені цілим рядом об'єктивних обставин, виділимо найбільш значимі з них,

Відсутність теоретико-методологічної основи вивчення процесів комплексності розвитку в умовах ринкової, галузевої та соціальної трансформації перехідних економік. Не відповівши на ключові питання які закони та закономірності є базовими і взагалі як такі реально функціонуючими і несучими позитивні зміни неможливо формувати методики аналізу, діагностики, стратегічне плани і прогнози особливої уваги потребує оцінка перехідних станів і їх процесне наповнення.

Необхідність визначення моделі управління процесами змін, систематизуючи їх з позицій якісних і кількісних характеристик, а також позитивних і негативних наслідків. Так наприклад, соціальні змін повинні бути оцінені як кількісні та якісні характеристики в сукупній оцінці соціального (або людського) капіталу. Вплив може бути оцінений як позитивна або негативна тенденція. (Підвищення рівня освіти або якості життя, зростання заробітної плати або доходу та інше). Позитивні соціальні зміни на підприємствах, в місцевому співтоваристві, по групах населення повинні бути оцінені як прямо і побічно впливаючі економічні параметри розвитку і формують позитивний імідж і країн та регіону. і забезпечують накопичення позитивного людського капіталу. Негативні і позитивні економічні зміни також повинні мати систему кількісних і якісних параметрів і формувати певні сфери впливу і забезпечувати очікувані тенденції розвитку. , Які знижують його ефективність і корисність. Для країни - це зниження рівня і якості життя населення і не задоволення реальних потреб груп населення, держави і суспільства в цілому.

Неготовність управлінської системи до прийняття управлінських рішень орієнтованих на формування основ стратегічного планування і прогнозування, безперервних процесів моніторингу і діагностики станів не тільки загальних показників розвитку регіону, а й регіональних ринків, кластерів, малого та середнього бізнесу, і т.д. Неготовність може бути виражена як людський фактор - відсутність необхідних знань у фахівців; інформаційний - відсутність необхідних програм по автоматичній обробці інформації, несформованість баз і банків даних тощо; технічний-недосконалість технічної та технологічної складових інформатизації та пр.

Так само слід зазначити негативний елемент у проведенні аналізу соціально-економічного розвитку регіонів найчастіше носить поверхневий характер (статистика виривається із загального контексту) і не носить комплексності. Таким чином, формуються неправильні висновки і оцінки, які спотворюють процеси регіонального розвитку. В результаті формується думка, що регіональний аналіз базується на формальному підході в питаннях оцінки і глибинності досліджень.

Вирішення цієї досить складної проблеми полягає у формуванні методологічних основ проведення комплексних досліджень регіонального розвитку, що базуються на знаннях не тільки регіональної економіки та менеджменту, а й з використанням напрацювань з галузевих ринків, інформаційної асиметрії, нових статистичних і математичних методів і підходах до моделювання, системному аналізі для прийняття управлінських рішень. Таких цілей можна досягти на основі формування та активного використання передумов, факторів та умов комплексного соціально-економічного розвитку. Визначальною умовою в такій моделі аналізу є взаємозв'язок в оціночних критеріях і процесах матеріального і нематеріального виробництва, соціальної та культурної сфер. Формування регіону як територіального комплексу визначається цілою групою факторів - економічного, соціального, ресурсного і сировинного, природно-кліматичного, інфраструктурного характеру, що і повинно бути покладено в основу системного, комплексного аналізу. Адже саме якість інформаційно-аналітичних досліджень формує передумови і помилки в прийнятті стратегічних управлінських рішень.

Висновок. Формування наукових основ з проблем комплексного розвитку економіки регіону є стратегічно важливим і відповідальним етапом робіт, реалізованим регіональним менеджментом. В рамках розробки теорії і практики сталого комплексного розвитку буде вирішено питання по об'єднання ключових інтересів "держави-регіону-галузі-бізнесу» у рамках єдиного цілепокладання. В основу буде покладено формування єдиної інформаційної бази забезпечує процеси аналітико-інформаційного забезпечення для формування науково обґрунтованої стратегії регіону, механізмів їх практичної реалізації в ув'язці з цілями і завданнями розвитку національної економіки.

Висновки. Накопичений в останні десятиліття досвід формування та впровадження основ комплексного розвитку трансформаційних економік дозволяє зробити висновок про те, що успіхи багатьох країн базуються на досить різноманітних моделях розвитку та специфічних формах регулювання. Але в цілому дані моделі об'єднує активне використання процесів кластеризації, в першу чергу як специфічний інструмент менеджмент в питаннях підтримки одночасно вітчизняного виробника і малого та середнього бізнесу.

Виділялися два крайніх типи політики в залежності від етапів розвитку: 1) активне державне регулювання, 2) лібералізація. Зокрема, в Китаї з 1978 р. проводилися політика створення вогнищ ліберальної капіталістичної економіки, лібералізація режиму, політика децентралізації економічного управління, знижувалася роль системи державного планування, знижувалася роль в економіці державного сектора, залучалися іноземні інвестиції.

У всіх країнах при диверсифікації структури економіки державою здійснювався вибір пріоритетних галузей, в які і прямували інвестиції. Пріоритетним галузям надавалися податкові та інші пільги. Склад пріоритетних галузей з часом змінювався. В Японії спочатку пріоритетними галузями були металургія та вугільна промисловість, в кінці 1950-х років - автомобільна промисловість.

У Китаї на початковому етапі реформ пріоритетними галузями були визнані сільське господарство, харчова промисловість та інші галузі, що виробляють предмети споживання, потім - машинобудування, виробництво будівельних матеріалів, автомобільна і хімічна промисловість. У другій половині 1990-х років пріоритетними галузями стали виробництво мікросхем, персональних комп'ютерів і периферії, телекомунікаційних компонентів і розробка нових матеріалів.

 

Література.

 

1. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / М.Портер //– М.: Международные отношения, 1993. – С.896.

2. Українські кластери [Електронний ресурс] / Сайт обєднання учасників українських регіональних кластерів. – Режим доступу до сторінки: http://ucluster.org/.

Категория: Секция 3 | Добавил: Zhesha (15.03.2013)
Просмотров: 389 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 1
1  
Статья не имеет четкой логической последовательности, содержит много лишней информации, что мешает читателю усвоить материал и вникнуть в суть проблемы.

Имя *:
Email *:
Код *: