Суббота, 21.10.2017, 03:59
Меню сайта
Поиск
Категории раздела
Главная » Статьи » Секция 4

КОНЦЕПЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК – 321.013:342.1:323.15

КОНЦЕПЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ

КРІЗЬ ПРИЗМУ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Кривенкова Руслана Юріївна, аспірантка 2-го року навчання кафедри країнознавства Закарпатського державного університету

Черленяк Іван Іванович, д. н. з держ. управління, професор кафедри міжнародного бізнесу та світової політики Закарпатського державного університету

Постановка проблеми. Проблематика існування та розвитку націй на сьогоднішній час є особливо актуальною, адже проблема національного загалом та політичної нації зокрема належить до ключових, найбільш дискусійних і неоднозначних проблем ХХІ ст. Актуальність теми цього дослідження полягає також у тому, що нація є на сьогодні важливим соціополітичним феноменом цивілізаційного виміру та фундаментом створення сучасної ефективної держави, тому процес формування української політичної нації має для нашої держави стратегічне значення. Потрібно звернути увагу й на те, що проблематика цієї статті не є повністю розкритою в літературі з державного управління. Разом з тим, формування української політичної нації являє собою важливе джерело ефективної легітимації державної влади і державного управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історіографія проблеми охоплює значну кількість теоретичних розробок, які різняться концептуальними підходами та протилежними висновками. Концепція української політичної нації  на сучасному етапі активно розробляється, особливо актуальними є праці таких вітчизняних і російських науковців, як:        В. Крисаченка, М. Степико, О. Власюка [5], П. Кононенка [4], Ф. Горовського, О. Картунова, Ю. Римаренка [3], Р. Абдулатіпова [1]. У розробці теоретико-метологічних засад формування та розвитку української політичної нації відіграли значну роль наукові праці зарубіжних дослідників: Д. Ареля [2; 8],    О. Мотиля [9-10], К. Реннера [7], Г. Сетона-Ватсона [11] та ін.

Дане наукове дослідження має на меті проаналізувати концепцію української політичної нації крізь призму окремих зарубіжних досліджень, зокрема серед них автор статті ставить собі за мету розглянути і порівняти здобутки двох різних за напрямком дослідження та отриманими результатами напрямів дослідження: так званого «канадського» і «американського» напрямів дослідження.

Основний матеріал дослідження. За офіційними даними ЮНЕСКО, з понад 4 тисяч етносів тільки близько 800 досягли стадії нації [5, с. 44], тому необхідно звернути увагу на той беззаперечний факт, що не всі народності, які існують у світі, обов’язково трансформуються в нації. Виходячи з цього, тема української політичної нації є особливо важливою для сучасного суспільства нашої держави та для його майбутнього розвитку, адже це питання досі викликає нестихаючі суперечки і полеміки як щодо змісту історично зафіксованих реальностей, так і щодо перспектив» [4, с. 4].

Термін «політична нація» загалом з’явився ще у ХVІІI ст. в Франції, однак до цього часу вже мали місце у світовому досвіді такі прообрази політичної нації, як грецька (або еллінська) та римська [5, с. 71-72]. На сьогоднішній час політична нація в Україні тільки починає формуватись і поступово розвиватись, щоб наздогнати інші держави у так званому «націєтворчому» напрямі. Власне поняття «нація» позначає спільноту індивідів, зв’язаних свідомістю своєї добровільної єдності, спільністю походження, мови, віросповідання, побуту, звичаїв, історичного минулого і солідарністю соціальних та політичних інтересів сьогодення; це історична спільнота людей, що складається в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв’язків, особливостей культури і характеру, що належать до ознак нації» [3, с. 122].

Російський дослідник Р. Абдулатіпов, пояснюючи і аналізуючи різні концепції націй, зауважує, що у нас (на відміну від Заходу) «зовсім інші погляди на розвиток нації» [1, с. 31]. Ця тенденція актуалізує себе у тому, що науковець розглядає нації як етнокультурні утворення, прив’язані до визначеної території, зі своїми традиціями, звичаями, моральністю тощо. Таким чином, у російському трактуванні нації – це найважливіші «внутрішні» суб’єкти політичного, соціально-економічного і духовно-морального прогресу держави.

Протягом епохи формування національних держав націю розуміли як об’єднання громадян, як волю індивідів, реалізовану через суспільний договір. Відображенням цієї тези було знамените визначення нації як «повсякденного плебісциту», дане К. Реннером у сорбонській лекції 1882 р. [7, с. 39]. Можна навіть констатувати, що спеціальний «термінологічний одяг» терміну «нація» дав саме К. Реннер наприкінці ХІХ ст. Однак англійський вчений Г. Сетон-Ватсон дійшов висновку, що «неможливо дати чіткого наукового визначення нації, незважаючи на те, що цей феномен існує тривалий час і буде існувати в майбутньому» [11], адже нація є полісемантичним поняттям, яке застосовується передусім для характеристики великих соціокультурних спільнот.

На сьогоднішній час існує значна кількість зарубіжних досліджень про нашу державу, в тому числі частина з них висвітлює формування української політичної нації і є завжди актуальними та затребуваними на сучасному етапі. Серед великої кількості цих досліджень автор статті в першу чергу обрала для розгляду і аналізу ті, що проводяться в Канаді (країні, де проживає найбільша за чисельністю українська діаспора) та США (які є однією з наймогутніших держав за економічним розвитком у світі).

Щодо першого, як автор називає, «канадського напряму дослідження», то насамперед одними з найвагоміших здобутків можна окремо виділити дослідження Домініка Ареля, який є відомим політологом, фахівцем з проблем центрально-східноєвропейської політики, професором, головою Українських студій в Оттавському університеті та автором численних досліджень у сфері національної ідентичності. Відносно концепції української політичної нації, то квінтесенцією у його дослідженнях є значення «помаранчевої революції» для процесу формування політичної нації в нашій державі. Так, Д. Арель артикулює увагу на тому моменті, що саме «помаранчева революція» ознаменувала собою так зване «політичне народження української нації». Крім цього, саме «помаранчеву революцію» він називає «найважливішою політичною подією у Східній Європі з часів падіння Берлінської стіни» [8]. З погляду канадського науковця, феномен «помаранчевої революції» являє собою створення громадянського суспільства, у тому сенсі, що вперше в історії України організоване суспільство виконувало роль противаги по відношенню до держави. Тому переконливо звучить теза дослідника Д. Ареля про те, що «помаранчева революція» – це не перемога галичан, а насправді перший реальний (а не символічний, як було в 1919 р.) спільний виступ жителів України. Цей процес науковець називає «формуванням нації» в етнічному сенсі, тобто виникнення у населення здатності до самоорганізації без допомоги держави, а в кризові моменти – і готовності їй протистояти [2].

Наступними зарубіжними дослідженнями щодо проблематики формування української політичної нації є так званий «американський напрям дослідження». До цього напряму належать здобутки Олександра Мотиля – американського історика українського походження, політолога, літератора та дослідника націоналізму й імперіалізму, професора політології в Ратгерському університеті та директора програми вивчення Східної і Центральної Європи.

Що стосується досліджень процесу формування української політичної нації, то О. Мотиль передусім зауважує: «Україна є дуже цікавою для дослідження: які б там не були процеси позитивні чи негативні вони цікаві» [9]. Він апелює до того, що в нашій державі існує постійний потенціал на зміни позитивний або негативний. Суттєво, що американський політолог визначає в нашій державі нову на сьогодні владну вертикаль, якої раніше не було, називаючи її «султанівським режимом». Це само собою не є ефективною моделлю врядування сучасною державою, адже, як пише вчений, «такий режим міг бути ефективним способом управління 500 років назад в Османській імперії, де державні питання були відносно простими, а в сучасній державі, тим більше в Україні, де стільки цивілізаційних викликів і проблем, де стільки треба змінити і впровадити у життя, такий режим просто не можливий» [10]. При цьому слід мати на увазі те, що персоналістський режим є антитезою до стабільної інституційованої держави, в якій повинна формуватися політична нація. Наявність цих умов дає змогу констатувати О. Мотилю, що Україна може стати демократичною і справді ринковою державою і що значною мірою це залежить від самої держави, її уряду та її народу. Очевидно, що наша країна не стане повністю демократичною і ринковою за короткий час, але вона «буде повзти» [10] у цьому напрямі. Натомість авторитарна і олігархічна Україна ставатиме тільки більш авторитарною і олігархічною й такий результат може призвести нашу державу до економічної відсталості на майбутні десятиліття.

На особливо цікаве запитання, якою О. Мотиль бачить формулу консолідації української нації і чи можлива така консолідація взагалі, науковець відповідає: «Можливо, це вияв мого американського менталітету, але мені здається, якщо менше говорити про такі формули, то вони будуть більш ефективними. Скоріше, я б говорив про щось інше, але діяв би у цьому напрямі. Я погоджуюсь з «регіонами», коли вони кажуть, що без економічного росту національна ідея не спрацює. Це не означає, що все може бути побудоване виключно на економічному рості (і автор статті дотримується цієї ж позиції), а має бути якась культурна чи то національно-етнічна складова» [10].

Власне на державному рівні про українську політичну націю заговорили ще у 2002 р. Як зазначено у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році»: «Повинна бути створена українська політична нація, де мають знайти відображення органічно вписані в європейський консолідаційний процес природні права як українського етносу, так і національних меншин» [6]. Також у вказаному посланні було визначено чотири основи української політичної нації, а саме: економічну, політичну, соціальну, духовну [6]. Хоча про необхідність побудови у суспільстві політичної нації почали говорити ще в 2002 р., але, на жаль, за ці десять років, які так швидко промайнули, ситуація стосовно створення української політичної нації суттєво не змінилася. Звичайно, відбулися деякі зрушення, наприклад, «помаранчева революція» дала поштовх, насамперед, для відродження національної ідеї, яка є важливою передумовою створення політичної нації. Саме тому необхідність реалізації основних напрямів, зазначених у посланні ще в 2002 р., актуалізує потребу обґрунтування теоретичних засад формування української політичної нації. Прагнучи розквіту, український народ повинен дати відповіді на значну кількість проблемних питань: державно-політичних, національно-культурних, соціально-економічних, мовних, правових, духовно-мистецьких, морально-етичних, конфесійних, оборонних, міждержавних відносин тощо. Загалом – це реальність всіх народів, які прислухаються до викликів сьогоднішнього часу.

Висновки. Підсумовуючи, можна зробити наступні висновки, що на сучасному етапі нація є важливим соціополітичним феноменом, тому процес формування саме української політичної нації має для нашої держави стратегічне значення. В історії розвитку цивілізацій можна констатувати поступову актуалізацію питань формування та розвитку політичних націй у світі. При цьому, існує особливо значна кількість закордонних досліджень про нашу державу, зокрема частина з них стосується формування української політичної нації. Зарубіжні дослідження завжди є актуальними та затребуваними сьогодні, серед їхньої численної кількості автором статті, в першу чергу, було обрано для розгляду і аналізу дослідження, які проводяться в Канаді та США. Щодо першого напряму так званого «канадського напряму дослідження», то одними з найвагоміших досліджень є здобутки політолога Домініка Ареля, який у своїх працях особливу увагу акцентує на значенні «помаранчевої революції» для процесу формування політичної нації в Україні. Стосовно здобутків другого напряму, який автор статті називає «американським напрямом дослідження», то у працях вченого О. Мотиля, більша увага приділяється політичній системі, яка в свою чергу впливає на хід формування політичної нації в нашій державі. На погляд автора даного дослідження, наш народ повинен використати всі свої сили і наснагу, щоб поступово стати сучасною високорозвиненою європейською політичною нацією, враховуючи при цьому основні висновки, до яких дійшли науковці розглянутих і проаналізованих автором напрямів дослідження.

Перед українським народом відкривається нелегкий шлях творення власної політично-державної нації, тому ми повинні його здолати, створивши політичну націю й розбудувавши сучасну демократично-правову європейську державу. Головне – щоб самі українці цінували, а хто ще не знає або не хоче, навчились цінувати, любити й берегти свою рідну землю і поважати свій народ. Коли ми це зробимо, то обов’язково зможемо подолати всі труднощі на шляху розвитку нашої держави й матимемо змогу сформувати справжню високоінтелектуальну українську політичну націю, яка буде захищати національні інтереси українських громадян у цілому світі.

Література

1.                Абдулатипов Р. Парадоксы суверенитета. Перспективы человека, нации, государства / Рамазан Абдулатипов. – М.: Славянский диалог, 1995. – 230 с.

2.                Арель Д. Парадокси Помаранчевої революції / Домінік Арель / [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=442

3.                Горовський Ф., Картунов О., Римаренко Ю. Нація // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Відп. ред., кер. авт. колективу Ю. І. Римаренко. – К., 1996. – С. 121-122.

4.                Кононенко П. П. Національна ідея, нація, націоналізм: монографія / Петро Петрович Кононенко. – К.: МАУП; Міленіум, 2006. – 358 с.

5.                Крисаченко В. С., Степико М. Т., Власюк О. С. та ін. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи. – К.: НІСД, 2004. – 648 с.

6.                Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році». К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2003. С. 14-15.

7.                Реннер К. Нація і держава. Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т.ІІІ. / Карл Реннер – Чернівці: Рута, 2005. – 159 с.

8.                Kertzer D., Arel D. Census and Identity: The Politics of Race, Ethnicity and Language in National Censuses (Сambridge, UK, 2002) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу до книги: books.google.co.uk/.../Census_and_Identity

9.                Motyl A. Revolutions, Nations, Empires: Conceptual Limits and Theoretical Possibilities / Alexander Motyl / [Електронний ресурс]. – Режим доступу до книги: http://www.jstor.org/discover/10.2307/3232680?uid=3739232&uid=2129&uid=2&uid=70&uid=4&sid=21101424212987

10.           Motyl А. Ukraine Turns 20 / Alexander Motyl / [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://zgroup.com.ua/

11.           Seton-Watson H. Nations and States. An Enquire into the Origins of Nations and the Politics of Nationalism / Hugh Seton-Watson / [Електронний ресурс]. – Режим доступу до книги: www.krivda.net/.../-_international_encyclopedia_of_the_social

Категория: Секция 4 | Добавил: Zhesha (12.03.2013)
Просмотров: 548 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: