Понедельник, 11.12.2017, 08:40
Меню сайта
Поиск
Категории раздела
Главная » Статьи » Секция 4

СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

УДК 316.346.3

 

СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

Поддубняк В’ячеслав Володимирович, ст. викладач кафедри «Менеджмент» Донецького інституту залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту

 

Фінагіна Олеся Валентинівна, доктор економічних наук, професор кафедри «Менеджмент» Донецького інституту залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту

 

Постановка проблеми. В Україні поступово, вже понад 20 років, відбувається формування нового типу відносин. Це  суперечливий досить складний процес, який ще й доповнюється  негативними явищами і проблемами, які як залишились від колишнього суспільства, так і сформовані під впливом  нових чинників, що виникають в процесі трансформації економічних, соціальних, культурних, інформаційних і політичних відносин. Серед них –  падіння реальної влади і авторитету державних структур управління, розбіжність інтересів владної верхівки і значної частини населення, неузгодженість в цілях і завданнях розвитку між місцевими органами управління і урядом  країни. Це також багато інших чинників, які заглиблюють комплекс суперечностей, гальмуючих соціальний прогрес і  струмуючих формування соціально орієнтованої економіки. Перехід до ринкових відносин виявив суперечливий характер формування економічних і соціальних механізмів в управлінні державою і регіонами. Стрімка зміна існуючих економічних і соціальних відносин  сповільнює темпи трансформації соціальної та економічної сфери без формування концепції державної моделі розвитку, розробки і формування регіональних моделей ринків. Урахування інтересів і особливостей розвитку ринкової трансформації в різноманітних сферах та видах діяльності  має стати основою зростання економіки всієї України, але також потрібні єдина національна ідея розвитку, чітко сформована стратегія напрямів трансформації, комплекс соціальних і культурологічних стандартів, які відповідають світовим [1].

На думку видатного українського науковця В. Гееця «Вісімнадцять років незалежного шляху розвитку України, у тому числі й реформ, що одержали назву трансформаційних змін, пройшли під прапором лібералізації цін і зовнішньоекономічних відносин, формуванням інституту приватної власності,  макроекономічної стабілізації – основи ідеології так званого  Вашингтонського консенсусу. Як відомо, зміни бажаних результатів не дали, оскільки внаслідок реформ, що називалися політикою лібералізації, в Україні спостерігалося не процвітання, а масове зубожіння населення, спричинило за собою масове безробіття в країні, що й змусило  значну частину громадян покинути її в пошуках кращого життя» [2]. 

У процесі розвитку господарського комплексу України формуються своєчасні етапи та їх складові, знання про котрі дуже необхідні для вивчення комплексу факторів, що їх зумовили, для корегування траєкторії розвитку реформ, діагностування нових ринкових форм економіки та соціальної сфери та їх удосконалення через інструментарій державного, галузевого та регіонального регулювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання теоретико-методологічного та практичного визначення та  обґрунтування  проблем трансформації соціальної та економічної сфер досліджуються в працях В.Андріанова, Л.Батченко, А.Вожжова, Г.Волинського, М.Гуревічева,              В.Дорофіенко, Л.Дмитриченко, В.Кушліна, В.Лукова, І.Лукінова, А.Чаусовського, В.Черняка, А. Чухна та ін. Значущість проблем  суспільної трансформації з ринковим спрямуванням зумовили нові напрями розвитку української наукової думки.

Мета статті. Визначити проблеми трансформації соціальної та економічної сфер, у процесі інституціоналізації суспільства.

Основний матеріал дослідження. Особливого  значення та складності для українського суспільства визивають  проблеми, що пов'язані  з  соціальними змінами, реформами, трансформаційними наслідками, провалами ринків та неефективним розвитком ринкового середовища. Саме ці проблеми та кризові сатани є фактично недослідженими як з позиції їх теоретико-методологічного обґрунтування так і з боку практики. На сьогодні  у національній науковій літературі фактично відсутні комплексні дослідження  проблем соціальної трансформації з урахуванням новітньої парадигми відносин «адміністративна економіка (індустріального типу). Дослідження такого складного типу відносин  потребує напрацювання новітніх підходів та визначення пріоритетів соціального та економічного розвитку нашого суспільства. Але саме таке позиціонування питання і є найбільш складним для України. За такий значний період розвитку державності нами не було сформовано єдиної концепції та ідеології  національного розвитку. Що є наслідком обмеженості знань та гуманістичних бажань у влади  на всіх рівнях її функціонування. Економічні та інтереси як превалювали так і превалюють в системі державного та регіонального управління. Це наслідок відсутності моралі та гуманістичних традицій у владних та провладних структурах.

В українськім суспільстві досить гостро коштує питання про поділ соціальних функцій між державою й сукупністю господарюючих суб'єктів. Трансформаційні зміни, проведені більш двадцяти років,  сформували унікальну  соціальну модель нашого суспільства. Суть цієї моделі полягає в тому, що держава активна проводить економічні реформи й позбувається від державної власності, формуючи  потужне середовище бізнесу, але при цьому залишає за  собою значну частину соціальної відповідальності й ускладнює й розширює соціальні пільги. Бізнес не одержує тієї частки соціальної відповідальності яка могла б відповідати його реальним можливостям і формувати основи соціальної справедливості.

 Дана конфліктна ситуація поступово сформувала певний вузол проблем, який самим безстороннім образом відображається в політику нашої держави і його реальних можливостях дозволяти дані протиріччя за рахунок бюджетного фінансування.

Перегляд соціальних функцій і зобов'язань, узятих на себе державою,  уже здійснюється, але от процес розширення соціальних функцій  господарюючих суб'єктів (підприємств і галузей) відбувається вкрай повільно й не має чіткого  наукового обґрунтування й суспільного визнання у вигляді таких всесвітньо визнаних інститутів як – корпоративна, ділова, професійна культура; добродійність; екологічна відповідальність.

Соціальна трансформація в українськім суспільстві відбувається під активним впливом певних процесів економічного, правового, інформаційного, культурного характеру. Трансформаційні зміни одержують своє визнання й реалізацію в системі соціальних інститутів, у своїй більшості ринкового характеру й при наявності підтримки такого загального процесу як інституціоналізації нових форм життєдіяльності. Ці процеси дуже різноманітні й різноспрямовані, вони викликані безліччю факторів і мають свої особливості в розвитку й формах результативності. Але в цілому вони спрямовані на активний перехід у системі суспільних відносин - від формування й використання соціального потенціалу як базової категорії соціального розвитку будь-якої адміністративної державної моделі - до більш динамічної й ринково орієнтованої – соціальному капіталу.

У даній системі змін слід виділяти, аналізувати, регулювати й контролювати різні стадії  соціальних трансформацій. Перелічимо їх за принципом складності соціального процесу:

структурна зміна – процес пов'язане зі зміною внутрішніх характеристик. Може мати позитивну спрямованість, а можливо й руйнівного характеру. По своїй суті зміни можливо коректувати, міняти їхню програму дій і цільову спрямованість. Можуть бути природного (екологічні, кліматичні) і штучного (створені людиною) характеру;

структурні порушення – уже здійснені зміни, рухи. Можуть бути як результатом процесів розвитку, так і певних конфліктів. Виражаються в системі кількісних і якісних параметрів соціальних процесів, їх локалізації, мають управлінську оцінку й систему зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, оцінюються певними ефектами. Мають позитивні й негативні характеристики й певну систему передумов розвитку. Можуть бути результатом не тільки природного (екологічні, кліматичні) і штучного (створені людиною) характеру, але дії законів і закономірностей суспільного й певного економічного характеру;

структурні перетворення цільові  зміни структурного й загальносистемного характеру, що змінюють форму, утримування  й цілепологання соціальних процесів і організацій. Це в першу чергу результати процесів еволюціонування  й цільових великомасштабних проектів. Їхній опис можливий лише в системі динаміки,  модифікаціях систем і тимчасових трендів. Якісні й кількісні показники повинні описувати структурні зміни  та ї їхній процес наповнення;

структурна перебудова - перетворення  в системі суспільного відтворення під впливом державного, галузевого, регіонального або корпоративного керування. Це процеси здійснення  соціальних модернізацій, створення й трансформації  суспільних соціальних структур і організацій. Мають якісні й кількісні характеристики аналогічні у вище згаданого пункту;

структурні конфлікти – наявність і поступова питань, що дозволяються, що накопичуються не, що викликають певні зміни  в системах і процесах. Викликають збої в позитивній динаміці, стагнацію й деградацію  в соціальних процесах. Не мають чіткої дислокації й науково обґрунтованих показників оцінки. Накопичуючись можуть викликати як позитивні зміни, так і переходити в більш складні стани – кризи;

структурні кризи – різкі зміни в розвитку соціальних процесів зухвалі погіршення в системі суспільного відтворення й станах соціальної сфери. Специфічна фаза розвитку суспільства, яка характеризує системи в цілому, а не тільки її окремі складові.

Таке складне, системне  розуміння соціальних трансформацій припускає  наукове обґрунтування даних процесів, їх поступову інституціоналізацію в теорії й практиці вітчизняного менеджменту.

У сучасній науковій літературі особливе місце займають описи й обґрунтування інституціоналізації економічних процесів. Цим питанням приділяється досить багато уваги, і їх розвиток відображається  в монографіях, статтях, є темою обговорення на конференціях і семінарах.  Питанням же соціальної трансформації приділяється на багато менше уваги й у цілому складається враження, що дана проблематика перебуває на другому плані, її значимість применшується, і наукове обґрунтування таких процесів виявляється не повним.  У результаті в суспільстві складається негативна соціальна обстановка із множинними проявами недозволених трансформаційних конфліктів на всіх рівнях «підприємство-галузь-регіональне керування-державне керування».

Особливе місце в системі соціальних трансформацій повинні займати процеси інституціоналізації ключових процесів суспільного відтворення до яких у першу чергу слід відносити:

ринкові реформи - з позиції захисту інтересів, що защемляються, або їх неконтрольованого впливу на суспільні відтворювальні процеси;

формування нових стандартів культури – ринкової, професійної, інформаційної, як інструмента розвитку нової свідомості, моралі, поведінки й відповідних форм ідеології;

поширення процесів соціальної відповідальності, як складного явища забезпечуючого  успішність процесів соціалізації суспільного розвитку, його цільової спрямованості на формування стандартів соціально-орієнтованого держави .

Це далеко не повний список тих напрямків інституціоналізації, які затребувані з позиції теорії й практики. Але саме активізація процесів інституціоналізації процесів соціальної трансформації українського суспільства допоможуть у формуванні й реалізації соціальної політики відповідної не тільки негайним проблемам, але й забезпечать розуміння перспектив і їх адаптування та признання в системі  світового соціального прогресу.

Висновки. Крім того, існують різні концепції й трактування соціальної трансформації, її розумінню з позицій загальної стратегічної спрямованості в розвитку націй. Такий світовий досвід  не був використаний  і не послужив фундаментом для  формування перехідних планів і програм у нашій країні. У цьому зв'язку представляється вкрай важливим теоретичне й методологічне визначення ролі трансформаційних соціальних процесів, їх структурного наповнення, формування їх основних принципів і параметрів, виявлення загальних і специфічних рис, проявів на різних рівнях системи суспільного відтворення й інших не менш актуальних питань. І на основі накопичених знань розробки й впровадження цільових планів і програм соціального розвитку як форми соціального прогресу суспільства, а також усіх складових елементів соціальної політики.

 

Література.

 

1. Фінагіна О.В. Ринкова трансформація в регіоні: особливості розвитку та діагностування. - Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2005. - 228 с.

2. Геец В. Либерально-демократические основы: курс  на модернизацию Украины// экономика Украины, 2010. - №3(с. 6).

 

 

 

 

 

 

 

Категория: Секция 4 | Добавил: Zhesha (12.03.2013)
Просмотров: 1058 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: