Суббота, 21.10.2017, 04:06
Меню сайта
Поиск
Категории раздела
Главная » Статьи » Секция 4

СУЧАСНИЙ СТАН СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

СУЧАСНИЙ СТАН СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Наваліхіна М.О., аспірант каф. МНС

Донецького державного університету управління

                                                    Осипенко І.М., к.е.н., професор каф. МНС

                                   Донецького державного університету управління

 

Постанова проблеми. Демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується різким зменшенням народжуваності, зростанням смертності, старінням населення, збільшенням "навантаження” на працездатну його частину, скороченням тривалості життя, погіршенням здоров’я нації, інтенсифікацією міграційних процесів

Населення було, є і буде головною складовою будь-якої держави. Тому вивчення особливостей розміщення населення, кількості трудових ресурсів, статево-вікової структури – вкрай важливе завдання. Адже населення формує, власне, демографічний потенціал, без якого не мислимий розвиток жодної з країн чи світового господарства в цілому.

Розгляд  даної теми є актуальнимбо в сучасній економічній ситуації, коли загострюються суперечності в усіх галузях народного господарства, скорочується виробництво, зростає безробіття, знижується життєвий рівень населення, існує необхідність концентрації зусиль на вирішенні найбільш гострих проблем, розробці нових механізмів реалізації соціальної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням усіх цих питань займаються як зарубіжні, так і вітчизняні вчені, серед них слід виділити Н.А. Волгіна, Е.М. Лібанову, Ю.І. Муромцеву, Е.М. Лібанову, Ю.І. Муромцеву, І.М. Прибиткову та ін. Також треба відзначити, що протягом останніх десятиліть зроблені численні спроби спрогнозувати демографічний розвиток України. Так, у  2006 р. Інститутом демографії та соціальних  досліджень НАН України розроблено багатоваріантний демографічний прогноз до 2050 р.

Мета статті.  Дати оцінку сучасному стану демографічних процесів в Україні з метою визначення пріоритетних напрямів проведення політики в цій сфері. Розкрити основні напрями державної політики у сфері управління демографічними процесами.

Основний матеріал дослідження. Специфіка демографічної ситуації в Україні періоду незалежності полягає в поєднанні масштабної депопуляції з погіршенням певних якісних характеристик населення (насамперед, його здоров’я). Чисельність населення в Україні неухильно скорочується вже протягом 16 років. З початку 1993 р., коли населення України мало найбільшу чисельність (52,2 млн осіб), до початку 2009 р. (46,1 млн) його природний убуток – результат переважання кількості померлих над кількістю народжених – та негативне міграційне сальдо (що фіксувалося в Україні з 1994 до 2004 рр.) зумовили скорочення кількості населення більш ніж на 6 млн осіб, провідну роль у якому відіграло природне зменшення (депопуляція) [2].

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні наступні риси:

1.     Погіршення здоров’я нації;

2.     Постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

3.     Різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

4.     Інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний;

5.     Скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок.

Станом на кінець 2012 року населення України склало 45 млн 553 тис людей, що на 80,6 тис осіб менше, ніж роком раніше. При цьому населення міст України залишилася майже незмінним - скорочення чисельності прийшлося на сільське населення, яке за підсумками року склало 14 млн 174,4 тис людей. (Табл. 1).

Таблиця 1 – Чисельність населення України [4]


Усього минулого року в Україні народилося 520,7 тис осіб, померло 663,1 тис осіб, загалом природний збиток населення склав 142,4 тис людей. Разом з тим, минулого року було зафіксовано міграційний приріст у розмірі 61,8 тис осіб: до України в'їхало 76,4 тис людей залишило країну 14,5 тис людей.

За 2012 рік збільшилося населення в 11 з 27 регіонів України - рекордна кількість за минулі роки: Волинській, Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Київській, Харківській, Одеській областях, Автономній Республіці Крим, а також обох містах державного підпорядкування - Києві та Севастополі.

У Львівській області було зафіксовано мінімальне скорочення чисельності (на 0,2 тис осіб). Разом з тим, природний приріст минулого року був лише в 6 регіонах (Волинській, Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях і в Києві), а в інших позитивний приріст відбувся завдяки позитивним міграційним процесам. Рекордсменом з падіння чисельності населення, як і раніше є Чернігівська область - 10,7 тис осіб, або 9,2% природної втрати. В межах 6-7% сталося природне скорочення населення в Сумській, Полтавській, Черкаській, Донецькій і Луганській областях, при цьому Донецька область завдяки загальній чисельності традиційно стала рекордсменом за абсолютним скороченням чисельності населення - на 27,7 тис людей.

Максимальний природний приріст населення зафіксовано в Рівненській і Закарпатській областях (3,5% і 3,3% відповідно), в абсолютних цифрах - Києва (на 6 тис осіб або 2,2%). З урахуванням міграції населення української столиці за рік зросло на 30,8 тис людей. Як повідомлялося, у вересні минулого 2012 року населення України вперше збільшилося за 19 років. Загальний приріст за той місяць склав лише 177 осіб і це з урахуванням міграційного приросту в 4 237 осіб, проте до цього з 1993 року кількість українців знижувалася з місяця в місяць. У жовтні приріст був ще значнішим - на 3 020 чол (міграційний приріст - 9 682 людей) - однак у листопаді чисельність населення України знову скоротилася і продовжила падіння в грудні.

Сучасний перебіг  процесу дітонародження формується під впливом багатьох причин, що діють прямо або опосередковано. До безпосередніх детермінант народжуваності здебільшого  належать демографічні та медико-біологічні чинники. Важливу роль відіграють так звані непрямі детермінанти: соціально-економічні (зайнятість жінок у суспільному виробництві, рівень доходів та соціальних гарантій, житлові умови, тощо), культурно-психологічні (освітньо-професійний рівень населення, у тому числі жіноцтва, етнічно-релігійні традиції тощо), а також екологічні. Комплекс цих чинників і передумов визначає відповідні життєві пріоритети, ціннісні орієнтації і зрештою – мотивацію дітонародження. До того ж прямі та непрямі детермінанти народжуваності діють у складному взаємосплетінні. Так, рівень добробуту населення, розвитку соціальних інституцій, культурний рівень та спосіб життя громадян напряму впливає на стан здоров’я населення , у тому числі репродуктивного, а звідси і на його дітородну активність.  А втім ніякі соціально-економічні та культурно-психологічні важелі не діятимуть, якщо не буде репродуктивного потенціалу, тобто населення плідного віку, здатного до народження життєздатного і здорового покоління [1].

Окреме місце посідають такі субчинники, як стан репродуктивного здоров’я населення та сучасна система планування сім’ї, зокрема застосування засобів контрацепції та штучне переривання вагітності. З одного боку, вони належать до медичних детермінант, бо впливають на стан здоров’я матерів та малюків. З іншого боку, перелічені субчинники є проявом соціально-демографічних детермінант, прийнятого способу життя населення, ставлення до свого здоров’я і майбутніх дітей, рівня культури, сексуальної поведінки, особистої гігієни.

Для населення України характерне старіння населення. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку ХХ ст. століття до 15% на поч. ХХІ ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60% - 62%. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення старше 60 років — від 3-4% на початку ХХ ст. до 21% на початку ХХІ ст.. Конкретно названі цифри розглянемо наочно з рисунку 1.


Рис. 1 – Вікова структура населення України за період 1897-2010 рр. [3,4].

За даними управління статистики найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 25%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 23,4-25%) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,6-22,8%) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,6-22,1%).

Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008—2011 рр. складала 71,02 роки, в тому числі у міських поселеннях – 70,0 років, у сільських – 67,8 років. Крім того, медицина повідомляє, що більше 20 % молодих жінок за станом здоров'я не можуть народжувати дітей. За розрахунками спеціалістів, щоб стабілізувати чисельність населення України, треба кожній молодій жінці народити трьох дітей [3].

Протягом тривалого часу частота реєстрації шлюбів знижується. Так, якщо у 1959 р. на 1000 осіб населення припадало 11,6 зареєстрованих шлюбів, то у 2002 р. — 6,6. Збільшується водночас кількість розлучень, яка, відповідно, становила — 1,2 та 3,8 розлучення. Збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави. Дві третини сімей з дітьми до 18 років мають лише одну дитину. Середня величина сім’ї в Україні від 1989 р. практично не змінюється і становить 3,2 особи (у містах — 3,1, в селах 3,4). Велике занепокоєння викликає зниження дітородних установок сім’ї, на відновлення яких необхідний час — не менше тривалості життя одного-двох поколінь. До 2015 р. очікується стабілізація шлюбності на рівні 6—8 ‰ із певним підвищенням розлученості на рів­ні — 3,5—4 ‰. Унаслідок втрат чисельних шлюбних континген­тів та поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав спо­діватися на відродження високих рівнів шлюбності у найближчій перспективі[1].

Демографічна проблема в Україні занепокоює політиків, науковців та пересічних громадян. Результати численних досліджень показали залежність між народжуваністю та рівнем добробуту населення.   Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення сучасних чинників зниження народжуваності дає підстави виокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, біологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі.

Демографічна політика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності.

Висновки. Подолання негативної тенденції зменшення чисельності населення та його природного приросту вимагають створення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення розширеного відтворення населення за такими основними напрямами: стимулювання народжуваності, підтримка сімей з дітьми; посилення соціального захисту материнства й дитинства, сприяння формуванню та розвитку сім’ї; забезпечення сприятливих умов жінкам для поєднання їх професійної діяльності з материнством; покращення умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці; покращення стану здоров’я населення та зниження його смертності, особливо дитячої та у працездатному віці, збільшення тривалості життя; запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування; удосконалення системи соціального захисту найбільш незахищених верств населення. 

 

Література

1.     Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефанівський А. Демографічні перспективи України до 2026 р. — К., 1996.

2.     Демография : учебник / [под общ. ред. Н.А. Волгина].  – 2-е изд., доп. и перераб. – М. : РАГС, 2007. – 440 с

3.     Муромцева Ю.І. Демогрфія : навч. посіб. / Ю.І. Муромцева. – К. : Кондор, 2009. – 300 с

4.     Офіційний сайт Державного комітету статистики України [електронний ресурс] – режим доступу    http: // www.ukrstat.gov.ua

                                                          

Категория: Секция 4 | Добавил: Zhesha (19.03.2013)
Просмотров: 1273 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: