УДК 330.22

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ОСНОВІ ВИВЧЕННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Братчук Андрій Миколайович, студент кафедри «Менеджмент невиробничої сфери» Донецького державного університету управління

Балабенко Олена Володимирівна, к.е.н., доцент кафедри «Менеджменту невиробничої сфери» Донецького державного університету управління

Постановка проблеми. Здійснюючи дане дослідження, можна стверджувати, що сучасні погляди багатьох провідних економістів щодо монополізму та конкуренції не співпадають із суспільним ставленням до цього явища. А це, в свою чергу, тягне за собою прийняття недостатньо гнучкого антимонопольного законодавства, що часто може наносити шкоду національній економіці. Саме тому, враховуючи зарубіжний досвід, що склався, необхідно удосконалювати механізм роботи і застосування вітчизняного антимонопольного законодавства. Слід звернути увагу, що антимонопольне законодавство Європейського Союзу не заперечує можливість функціонування монополій, а лише запроваджує заходи, що запобігають їхньому зловживанню на ринку. Крім цього, воно спрямоване не лише на обмеження діяльності підприємств, а й на підтримку тих суб'єктів, яким вона є необхідною для підвищення міжнародної конкурентоспроможності. Тому цілком виправданою була б позиція українського антимонопольного законодавства щодо здійснення рівного обґрунтованого захисту всіх учасників антимонопольного процесу, в тому числі тих, хто має з різних причин значну частку ринку, адже саме ці підприємства в переважній більшості є основою національного господарства. Крім цього, на сучасному етапі конкуренція є важливим та дієвим механізмом, який забезпечує високо ефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин як у галузі виробництва, так і реалізації товарів чи послуг. Мінливі конкурентні умови потребують від підприємств вчасного відповідного реагування на зміни, що відбулися. В системі державного регулювання важливою складовою є антимонопольна політика, спрямована на підтримку економічної конкуренції та боротьбу з негативними проявами монополізму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження проблем економічної конкуренції зробили такі економічні вчені як М. Портер, Ф. Хайєк та И. Шумпетер, які розробили фундаментальні положення економічної конкуренції. Проблеми конкуренції досліджували також такі українські та російські фахівці, як: Г. Азоєв, I. А. Чухно, Ю. Юданов та ін. Так, М. Портер виокремив основні сили конкуренції на ринку, Ф. Хайєк довів, що конкуренція стимулює розвиток підприємств та розкриває їх потенціал. Г. Азоєв та I. Багієв, аналізуючи маркетингове середовище, визначили його важливу складову - конкурентне середовище, яке впливає на діяльність підприємств та змінюється в результаті їх функціонування. А. Гальчинський та А. Чухно вивчали основні тенденції та особливості розвитку конкуренції на ринку України. I. Дахно досліджував широке коло питань щодо регулювання конкуренції у світі. Незважаючи на наявність значного наукового доробку з цієї проблематики, на мою думку, необхідно детальніше дослідити механізми регулювання конкуренції на національному ринку. 3 огляду на те, що досвід роботи господарюючих суб'єктів України в умовах конкуренції є незначним, вважаю, що необхідно вивчити зарубіжний досвід регулювання конкурентних відносин на ринку.

Мета статті. Метою даного дослідження є: виявлення недоліків у вітчизняному антимонопольному законодавстві; вивчення напрямів його вдосконалення на основі вивчення передового досвіду розвинутих країн світу.

Основний матеріал дослідження. Світова практика регулювання конкуренції започаткована у 1880 р., коли в США був ухвалений Антитрестовий акт Шермана. Мета цього акту полягала у збереженні ідеальної економіки, в якій панує «чиста конкуренція». Цей нормативний документ забороняв монополізацію  будь-якої  галузі  торгівлі  та  передбачав  перелік покарань, які можна було застосовувати до монополістів, - від грошових штрафів до кримінальної відповідальності. Проте цей закон не був досконалим, тому Конгрес США у 1914 р. ухвалив Акт Клейтона та Акт про федеральну торговельну комісію. Перший з них заборонив цінову дискримінацію, інший - передбачав створення комісії для реалізації Акту Клейтона.

У Великобританії законодавство про конкуренцію складається з чотирьох законів - актів парламенту: Акту про добросовісне підприємництво (1973р.), що регулює процеси монополізації та злиття підприємств; Акту щодо обмежувальних підприємницьких практик (1976 р.), який поширюється на угоди між особами чи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців; Акту про перепродажні ціни (1976 р.), що регулює рівні цін, за якими товари можна перепродавати; Акту про конкуренцію (1980 р.), що стосується антиконкурентної практики. Крім цього, конкурентна політика Великобританії керується єдиними конкурентними правилами, встановленими для країн Європейського Союзу.

Антимонопольне законодавство Європейського Союзу складається з двох рівнів: основою є національні законодавства, а інший рівень - це конкурентне право ЄС. Національний рівень передбачає систему державного захисту та конкурентну політику кожного національного ринку з врахуванням тенденцій розвитку конкуренції в різних країнах. Загальноєвропейський рівень - це спільне конкурентне законодавство Європейського союзу, що враховує особливості реалізації конкурентної політики на спільному ринку. Політика ЄС щодо конкуренції базується на статтях Римського договору та Договору про Утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі, які дають змогу регулювати зловживання домінуючим становищем. Ці статті мають доволі загальний характер та тісно взаємопов'язані, тому правила їх застосування та процедурні питання регулює вторинне законодавство, а саме регламенти та директиви Європейського Економічного Співтовариства; акти, рекомендації Європейської комісії. Таким чином, на основі цієї законодавчої бази конкурентна політика Європейського Союзу спрямована на:

1.       Запобігання реалізації угод, які обмежують конкуренцію та спрямовані на зловживання домінуючим становищем на ринку;

2.       Контроль за рівнем економічної концентрації суб'єктів господарювання; лібералізацію монополістичних секторів економіки ЄС;

3.       Забезпечення моніторингу надання державної допомоги суб'єктам господарювання в країнах-членах ЄС.

В Європейському Союзі повноваження щодо захисту конкуренції, формування політики конкуренції та її впровадження покладені на Генеральний директорат Європейської комісії. В окремих випадках ці функції можуть бути розподілені між уповноваженими органами, які відповідають за регулювання конкуренції в країнах-членах ЄС та законодавчими судами. Компетенція Європейської комісії поширюється на такі сфери: збирання необхідної інформації; накладання штрафів; вживання тимчасових заходів; надання пільг окремим фірмам, дії яких обмежуються статтями договору тощо. Інформацію для прийняття рішень збирають шляхом проведення розслідування за виявленим фактом обмеження конкуренції та моніторингу дій суб'єктів господарювання на спільному ринку у формі запитів до відповідних компаній. Нині всі країни-члени провадять єдину політику в галузі конкуренції, яка характеризується досконалим і раціональним механізмом реалізації та високоефективним контролем за її дотриманням [2, с 87].

Антимонопольне законодавство Європейського Союзу не заперечує наявності монополій, а лише запобігає їхньому зловживанню домінуючим положенням на ринку. Крім цього, воно спрямоване не лише на обмеження діяльності підприємств, а й на підтримку всіх суб'єктів господарювання, для яких вона необхідна з метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності. Незважаючи на те, що конкурентне законодавство є загальнообов'язковим, у процесі його застосування враховуються особливості галузей та ринків.

Узагальнюючи механізми проведення антимонопольної політики в розвинутих країнах, слід зазначити, що норми законодавства США та Великобританії мають попереджувальний характер,   при  визначенні  монополій  головну  роль  відіграє не розмір підприємства, а його спроможність контролювати ринок і обмежувати конкуренцію.

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи спрямоване на підвищення конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку та пріоритетний захист інтересів споживачів. Це підтверджує антимонопольне законодавство Франції, що передбачає здійснення діяльності щодо підтримки та заохочення розвитку підприємств до рівня, який відповідає вимогам міжнародної конкуренції.

В Україні конкуренцію регулюють Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції». Контроль за їх виконанням та дотриманням здійснює антимонопольний комітет України. Державний контроль щодо конкуренції здійснюється за такими напрямками: виявлення та припинення зловживань монопольним становищем; виявлення та припинення антиконкурентних узгоджених дій; виявлення та припинення дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю; виявлення і припинення недобросовісної конкуренції; додержання вимог антимонопольного законодавства у процесі перетворення державної власності; контроль за економічною концентрацією; додержання антимонопольних вимог у процесі антимонопольного регулювання та прийняття рішень органами державної та місцевої влади, адміністративно-господарського управління та контролю.

Незважаючи на те, що антимонопольну законодавчу базу в Україні сформовано, економічна криза в країні не дає змоги в повному обсязі її застосувати на практиці. Багато проблем при використанні антимонопольного законодавства в Україні зумовлено тим, що воно є дуже молодим. Початковий етап впровадження економічних законів характеризується стихійністю. В сучасних умовах це явище в нашій країні поглиблюється недостатнім розумінням та усвідомлення економічних законів, а також фактами їх свідомого використання суб'єктами для одержання вигод шляхом зловживання монопольним становищем.

Слід зазначити, що саме щодо конкуренції правову базу за останні роки було суттєво реформовано, у результаті чого були ухвалені важливі нормативні акти, що впровадили основні положення конкурентного законодавства Європейського Союзу. Всі ці законодавчі документи спрямовані на боротьбу з монополізмом.

Демонополізація економіки України - це комплексний процес подолання і ліквідації негативних соціально-економічних наслідків економічного і організаційного монополізму та обмеження діяльності інституційних утворень - носіїв монопольної влади. Основою такого процесу є проведення антимонопольної політики та реалізація системи дій, спрямованих на формування конкурентного середовища.

Нині, коли конкуренція в Україні стає реальністю, головним завданням антимонопольного законодавства має бути не лише усунення монополізму, а й створення високоефективного конкурентного середовища. При цьому доцільно застосовувати широкий спектр заходів для боротьби 3 монополіями, який пропонує світова практика. Сучасне конкурентне середовище розвинутих країн є надзвичайно динамічним і різко відрізняється від вітчизняного, тому при використанні зарубіжного досвіду слід враховувати національні особливості.

Для створення високоефективного конкурентного середовища потрібно дослідити такі напрямки діяльності: реорганізацію адміністративної системи управління, що генерує монопольні відносини; розділення та роздрібнення виробників-монополістів; розвиток малого і середнього бізнесу та створення сектору малого бізнесу; створення і розробку, впровадження таких організаційних, правових механізмів для попереднього виявлення монополістичних тенденцій.

Слід застосовувати антимонопольні засоби, враховуючи особливості різних галузей чи окремих ринків. Вважаю, що з метою запобігання корупції в Україні необхідно створити незалежні органи контролю за використанням законодавства про конкуренцію.

Висновки. Проаналізувавши практику антимонопольної діяльності в таких розвинутих країнах, як США та Великобританія, можна сказати, що застосування їх досвіду не перешкоджатиме розвитку конкуренції в Україні, а сприятиме ЇЇ стимулюванню. Так, використовуючи досвід зарубіжних держав, потрібно враховувати специфіку соціально-економічного розвитку нашої країни, вибирати найбільш доцільні у даний період форми та методи організації відносин, які виникають при формуванні та розвитку конкуренції. Практика підтверджує необхідність оптимального співвідношення різних за формою власності та розмірами підприємств у єдиному економічному просторі, а тому в процесі антимонопольного регулювання потрібно враховувати доцільність організаційних перетворень та запобігати монополізації економіки.

Зарубіжний досвід дає змогу зробити такі висновки: формування конкурентного середовища потребує державного регулювання, яке б заохочувало розвиток малих обсягів інвестицій; ефективна ринкова економіка неможлива без втручання держави, що запобігає «дикому лібералізму»; антимонопольне законодавство може бути дієвим лише за умови забезпечення жорсткого державного контролю за його виконанням.

Не викликає сумніву той факт, що створення конкурентного середовища не має бути стихійним процесом і повинно бути забезпечене шляхом проведення послідовних реформ, спрямованих на створення ринкового механізму господарювання. Незважаючи на це, питання регламентації цього процесу та визначення переліку пріоритетних заходів досі потребують дослідження з боку науковців.

Література

1.    Європейська інтеграція та Україна. - К.: ТОВ «Макрос», 2002. -480с.

2.    Пастернак-Таранушенко Г.А. Вища школа конкурентної боротьби. Як заробляти та зберігати гроші? // Вісник НАН України. - 1995.-№ 1-2. - С 54-56.

3.    Гайворонський А. Конкуренция: проблемы формирования в переходной экономике // Бизнесинформ. - 1997. - № 3. - С. 20-23.

4.    Портфель конкуренции и управления финансами (Книга конкурента. Книга финансового менеджера. Книга антикризисного управляющего) / Отв. Ред. Рубин Ю.Б. -М.: «Соминтэк», 1996. -736 с.

5.    Костусєв О. захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // Економіка України. - 2003. - № 7. - С 4.

6.    Віскузі В. Кіп, Верной Джон М., Гарінгтон Джозеф Е. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика. К.: Основи. - 2004. - 1047с.

7.    Погребняк М.М. Досвід планування економіки Японії та його оцінка // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №2. -С 8-11.

8.    Черничко Т.В. Оптимізація механізму державного регулювання економіки України / Університетські записки, 2006. - №3-4 (9-20). - С. 392.