УДК 332.122:332.146.2

ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ АСПЕКТІВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Кучеренко Ірина Олександрівна, студентка кафедри «Менеджмент невиробничої сфери» Донецького державного університету управління

Балабенко Олена Володимирівна, к.е.н., доцент кафедри «Менеджмент організацій» Донбаської національної академії будівництва і архітектури

Постановка проблеми. Соціально-економічний розвиток країни є дуже складним процесом , в якому темпи зростання визначаються окремими елементами – регіонами. Проблема регіонального розвитку є фундаментальною з теоретичної і практичної точки зору й актуальною протягом усієї історії існування людства. Незважаючи на зусилля, що докладає законодавча та виконавча влада для удосконалення регіональної політики, показники: рівень зайнятості, безробіття, доходи, забезпеченість населення соціальними послугами – посилюється.

Мета статті. Оцінити рівень соціального розвитку територій та визначити рейтинг регіонів з точки зору динаміки розвитку економічних показників.

Основний матеріал дослідження. Головні напрями регіональної політики визначаються стратегією, метою якої є забезпечення добробуту народу , політичної та соціальної стабільності територіальною справедливості, унітарності держави, її цілісності, збереження природно-виробничого потенціалу країни.

Наразі відсутній уніфікований підхід до оцінювання рівня розвитку територій. Для визначення пріоритетів у наданні їм державної підтримки використовують різноманітні показники, причому інформаційною основою для їх визначення є статистичні дані. Статистична  оцінка результативності соціального розвитку територій включає такі характеристики домогосподарств: рівень доходів, частка витрат на харчування, частка заощаджень у доходах, освітній рівень населення, стан здоров'я, забезпеченість житлом і рівнем його благоустрою, демографічний потенціал нації тощо [1].

Перші досягнення у процесі оздоровлення економіки з'явилися у 2000-2001 рр., а також низка урядових заходів, спрямованих на підвищення заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат, сприяли певному покращенню ситуації та поступовому формуванню позитивних тенденцій динаміки певних показників. До найбільш важливих позитивних функцій слід віднести: зростання питомою ваги оплати праці найманих працівників у структурі ВВП, починаючи з 2000 р.; збільшення темпів зростання грошових доходів населення та можливості здійснювати заощадження.

Однак має місце низка негативних тенденцій упродовж останніх років: скорочення питомої ваги оплати праці у структурі грошових доходів населення й, у зв'язку з цим, зростання демографічного навантаження на працюючих, збільшення питомої ваги витрат населення на споживчі цілі у зв'язку з інфляційними процесами, поява надбагатого прошарку за одночасного поглиблення розшарування громадян за рівнем доходів, збереження тенденції до регіональної диференціації доходів населення. Окремі регіони України суттєво відрізняються за соціально економічними показниками. Розрив у сукупних грошових доходах на душу населення між окремими областями у 2012 р. становив близько 3 р. (рис. 1). Отже одним із завдань сучасної соціальної політики є усунення диспозицій у розвитку регіонів, вирівнювання відмінностей і забезпечення зростаючих стандартів якості життя населення незалежно від місця його проживання.

Використовуючи найбільш інформативний при проведенні досліджень показник – валовий регіональний продукт – можна констатувати, що варіація його обсягу по регіонам країни дуже значна – у 14,1 разу у 2012 р. (Донецька обл. – 72361млн. грн., Чернівецька – 5126 млн. грн.), причому у 2011 р. цей показник різнився у 13,7 разу, а у 2010 р. 13,9 разу [4].

У регіонах, де валовий регіональний продукт має найнижчі значення , найменшим є і розмір середньомісячної заробітної плати. Така тенденція спостерігається у Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Херсонській та Чернівецькій областях. Навпаки, у регіонах де значення валового регіонального продукту є найбільшим, спостерігається найвища середньомісячна заробітна плата (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Луганська, Харківська, Полтавська, Одеська області), (табл. 1).

Рівень життя та соціально-економічні умови домогосподарства великою мірою залежать від освітнього рівня осіб,  до якого вони входять; забезпечення якісного медичного обслуговування. Протягом 2012 р. в усіх домогосподарствах України виникла потреба одержання медичної допомоги, однак тільки 50,4 % міського населення та 24% сільського змогли її задовольнити. Незважаючи на те , що більшість медичних послуг надаються безкоштовно, основною проблемою доступу до системи охорони здоров'я слід визначити нестачу коштів населення [2].

Функціональним напрямом соціальної політики є створення умов для демографічного оздоровлення та підвищення якості демографічного потенціалу. Нині демографічна ситуація є дуже складною. Найгірша ситуація із природним приростом спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській, Полтавській та Чернігівській областях. Незважаючи на ті методи, що проводить держава для покращення цієї ситуації (виплати при народженні дитини, допомога багатодітним сім'ям) бачимо, що результати таких заходів є недостатніми для того, щоб забезпечити позитивну динаміку природного приросту населення по всій території України. Треба пам'ятати, що йдеться не тільки про підвищення народжуваності чи зміцнення здоров'я громадян лише в контексті медицини. Всебічна підтримка молоді  та родини також є складовою вирішення демографічних завдань.

Природний рух населення у 2011-2012 рр. представлено в табл. 2.

До групи областей, які мають порівняно найсприятливіші умови соціально-економічного розвитку (без урахування екологічної складової), можна віднести 9 областей: Київську, Одеську, Полтавську, Волинську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Харківську.

Висновки. Як підтвердив аналіз, зберігаються диспозиції соціального розвитку регіонів за окремими показниками. Позитивні результати реформ поки ще не дають підстав говорити про кардинальні зрушення  у соціальному розвитку держави. Актуальним є завдання мінімізації, а відтак – ліквідації регіональних диспозицій. Оскільки поглиблення розриву між рівнями розвитку окремих територій у складі держави чи регіону створює загрозу їх стабільному розвитку та національній безпеці держави в цілому [5].

У подальшому розвитку регіональних господарських систем, пом'якшенні і зглажувальнні територіальних відмінностей соціального розвитку важлива роль належить фінансовому забезпеченню цих процесів. Це потребує законодавчого закріплення за кожним рівнем бюджетної системи дохідних джерел відповідно до покладених на них функцій, достатніх для їхнього функціонування; формування власності регіонів за допомогою об'єктів державної та комунальної власності; підтримки регіональних проектів економічного розвитку; задоволення місцевими органами влади спільних потреб різних територіальних громад; реформування бюджетної системи та бюджетних взаємовідносин відповідно до потреб розвитку регіонального управління та місцевого самоврядування ; розвитку системи місцевих податків і зборів; перерозподілу повноважень між рівнями влади на основі децентралізації управління соціально-економічного процесами шляхом здійснення державно-правової реформи [3].

Література

1.       Барсуков А.В.: «Регіональна соціальна політика» - Л., 2006.

2.       Офіційний сайт Державного комітету статистики України//http://www/ ukrstat.gov.ua

3.       Україна: Аспекти праці №5, 2009

4.       Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії//Закон України від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІІІ //Відомості Верховної Ради.-2000.-№ 48- с. 409.

5.       Волгіна Н.А.: Социальная политика – М., 2008.