УДК 330.322.2:339.727.2

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ІНВЕСТУВАННЯ

КРАЇН ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

Козлов Владислав Сергійович, ст. викладач кафедри «Менеджмент» Донецького інституту залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту

Зінченко Ольга Анатоліївна, к.е.н., доцент кафедри «Менеджмент» Донецького інституту залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту

Постановка проблеми. Іноземні інвестиції припускають збільшення акціонерного капіталу і збільшення виробничих потужностей. Тому, збільшення інвестицій, дозволить більш високі темпи зростання в довгостроковій перспективі що грає певну річ для країн що розвиваються.

Інвестиції мають важливе значення в економіці, це важіль, який дозволяє такому важливому процесу як економічний розвиток, долати виникаючі в процесі проблеми.

Міжнародна інтеграція національних фінансових ринків сприяє трансферам заощаджень з однієї країни до іншої, з вищою доходністю. Доступ до міжнародних ринків капіталу дає країнам змогу збільшити свої внутрішні інвестиції й отримувати в майбутньому вищі доходи.

Характерною особливістю ефективного міжнародного ринку капіталу є висока його мобільність, яка переміщується до пунктів найпродуктивнішого використання різних країн світу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом проблеми дослідження розвитку світових інвестиційних процесів присвячено наукові праці багатьох вітчизняних і закордонних вчених, серед яких Б.В. Губський, В.В. Козюк, Д.Г. Лук’яненко, Ю.В. Макогон, В.В. Мельник, І.Л. Сазонець,   А.С. Філіпенко, М.Г. Чумаченко, У. Шарп та інші.

Проте, дослідження впливу іноземного інвестування країн що розвиваються, наразі залишається дискусійним, а науково обґрунтовані рекомендації і пропозиції щодо його оптимізації у контексті сучасності – недостатньо розробленими.

Мета статті. Визначити проблеми інвестування країн що розвиваються.

Основний матеріал дослідження. Успіхи Китаю у проведенні реформування економіки за останні роки пов'язані зі здійснюваною урядом цієї країни політикою залучення іноземних інвестицій. Унаслідок економічних реформ у країні створено порівняно ефективну систему оподаткування іноземних фізичних і юридичних осіб, що характеризується гнучкістю, наданням великих пільг і спрощенням процедури сплати податків. Ключовим елементом сучасної зовнішньоекономічної стратегії КНР є створення спеціальних економічних зон і відкритих приморських міст для іноземних інвесторів.

Згідно із встановленими державою правилами щодо зниження ставок податків на спільні та іноземні підприємства в спеціальних економічних зонах крім пільг в оподаткуванні для підприємств з іноземним капіталом існують додаткові пільги: зменшення вдвічі податку на прибуток; зменшення ставок податку на дивіденди; звільнення від податку в разі трансферту прибутку за межі Китаю; безмитний імпорт основних та допоміжних матеріалів і навіть значної частки товарів широкого вжитку.

Можливість підкреслити рівень заощаджень та інвестицій, які потрібно з метою повної картини сучасного стану у країні та передбачуваного ефекту від інвестування можливе завдяки моделі Харода-Домара [1]. Ця модель припускає, що рівень заощаджень є важливими для визначення рівня інвестицій і, отже, темпів економічного зростання.

Якщо є брак заощаджень, він обмежує інвестиції і, отже, існує мало шансів на економічний розвиток. Однак, іноді рівень заощаджень зловживають на непродуктивності інвестиційних проектів. Головне не рівень заощаджень, а економічне управління інвестиційними ресурсами. Крім того, низький рівень заощаджень може бути протиставлений ​​іноземним інвестиціям. Це може призвести до іноземної допомоги, щоб бути розтраченими на банківські рахунки політиків. Це означає, що ресурси для розвитку не будуть використані в повному обсязі для економічного розвитку.

У деяких випадках відсоток від корупції може бути дуже високим. Тим не менш, це не завадило деяким з країн, що розвиваються, наприклад, Китаю. Корупція є ендемічним захворюванням у світі. Це є серйозною проблемою в Китаї, але не зупинило зростання.

Крім того, корупція може просто зайняти лише деякий відсоток інвестицій, тому інші кошти використовуються для інвестування.

Тем не менш, іноземними інвестиціями не можуть скористатися країни, що розвиваються, в повному обсязі як передбачалося.

Мультинаціональні компанії можуть наймати іноземних працівників і направити прибуток назад в розвинені країни. Створення мінімальної зайнятості у місті, навіть якщо праця низькооплачувана, це, ймовірно, краще, ніж працювати в сільському господарстві. Це може зменшити сприянню скорочення бідності та розвитку. Однак, можуть бути витрати інвестицій на екологічні питання, які виникнуть у процесі виробництва.

Іноземні інвестиції часто зосереджені на експлуатації природних ресурсів, таких як видобуток і лісового господарства. Таким чином, в довгостроковій перспективі не може бути негативного впливу на навколишнє середовище країн, що розвиваються.

Іноземні інвестиції можуть збільшити прискорення економічного зростання у нашу еру. Це може призвести до мультиплікативного ефекту зростання заробітної плати та підвищення рівня життя для решти. Іноземні інвестиції можуть допомогти підвищенню якості технологій та управлінського досвіду.

Проблеми які виникають при зовнішньому фінансуванні, а також при залученні іноземного капіталу, призведуть до:

дефіциту поточного рахунку;

завищеного обмінного курсу, робить експорт більш дорогим і менш привабливим для інвестицій в країну;

корупції і поганої кредитної історії. Існує велика ймовірність що гроші будуть використані за призначенням;

погана інфраструктура впливає на успішність інвестиційного впливу і розвитку країни. Тем не менш, для країн що розвиваються, мають певні переваги, низькі витрати на заробітну плату та можливості для росту природних ресурсів. Приклади Індії та Китаю в залученні зовнішнього фінансування

Економічне зростання не завжди приносить користь країнам що розвиваються. Існує багато факторів, які призвели до зниження економічного і соціального розвитку в деяких країнах у 1990-х роках, в період світового економічної росту. Багато країн не в змогли отримати вигоду в період глобального економічного зростання. Наприклад, темпи зростання африканських країн, на півдні від Сахари, відстають від темпів зростання в більшості розвинених країнах. Однак досвід Китаю і, в меншій мірі Індії, показує, країни що розвиваються, не приречені на негативні або низькі темпи росту.

Одним з факторів, який може запобігти країнам, що розвиваються економічному росту, це спеціалізація в одному товару.

Ці країни спрямовані на виробництві одного основного продукту. Наприклад Куба залежить від цукру. Збільшення попиту на основні товари ще не означає економічного  зростання. Цукор має низьку еластичність попиту за доходом, зростання доходів означає невисоке відсоткове збільшення попиту. Таким чином, економічне зростання не призводить до збільшення попиту на ці товари. Крім того, ціни на сировинні товари можуть легко потрапити через надлишок глобальної пропозиції.

Торговельні зв'язки ґрунтуються на монополістичному контролі ринку, що веде до перерозподілу додаткового продукту, виробленого в залежних країнах, на користь домінуючих держав; фінансові же зв'язки, які з точки зору панівних сил засновані на системі позик та експорті капіталу, що нібито не дозволяє фінансистам домінуючих країн переслідувати особистий інтерес і отримувати прибуток, в дійсності збільшують їх прибутки і зміцнюють їх контроль над економікою інших країн.

Таким чином, країни, в яких є залежність від інших більш розвинених ці відносини означають вивіз прибутку, що позбавляє їх частини вітчизняного додаткового продукту і призводить до втрати контролю над власними виробничими ресурсами.

Оскільки попит дуже нееластичний на ці товари, збільшення пропозицій причинить велике падіння цін і доходів. Низький рівень людського капіталу означає, що економіка бореться з зростанням і диверсифікацією в обробній промисловості. Однак, дешеві трудові витрати можуть стимулювати приплив інвестицій в трудомісткі галузі промисловості. Це була одна з головних причин успіху Китаю.

Країни, які залежать від сільськогосподарської продукції, можуть страждати від несприятливих погодних умов. Наприклад тривала посуха в Африці на південь від Сахари може призвести до втрати сільськогосподарських доходів і, отже, більш низькі темпи росту.

Внутрішній конфлікт або погане управління може призвести до зниження рівня життя багатьох. Наприклад війна призводить до низької тривалості життя і відлякує іноземні інвестиції.

 Висновки. Людський капітал є стримуючим фактором економічного зростання. З метою диверсифікації економіки і переходу до індустріалізації необхідно мати кваліфіковану робочу силу.

Проведені спеціалістами Світового банку дослідження підтверджують, що у постіндустріальному суспільстві на частку людського капіталу припадає близько 75% національного багатства, проте у країнах пострадянського простору цей показник складає лише 50% [2,c.42]. Таким чином, це може бути дуже значною перешкодою для подальшого зростання темпів росту економіки без майбутнього підвищення кваліфікації робочої сили.

У багатьох випадках спроби індустріалізації економіки страждають від нестачі людського капіталу. Тим не менш, у багатьох країнах конкурентоспроможність галузі може бути досягнуто, лише за рахунок низьких витрат на заробітну плату, як в Китаї. Таким чином, для трудомістких галузей низькі витрати на заробітну плату може бути більш важливим, ніж продуктивність праці.

Іноземні інвестиції відіграють важливу роль в успішному розвитку світової економіки. Прямі іноземні інвестиції найбільш активно використовуються в таких перспективних секторах економіки, як енергетика, телекомунікації, фармацевтика, фінансові послуги. Основна частина іноземних інвестицій спрямовується у США, Західну Європу та Азію, де економічний результат від їхньої діяльності найбільш високий. Найбільшими зарубіжними інвесторами є США, Великобританія, Німеччина, Японія, Франція.

Велике значення мають іноземні інвестиції для розвитку народного господарства країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна. Обсяг іноземних інвестицій, що надходять в ці країни, не задовольняє їхньої потреби і приймаються заходи щодо залучення додаткових коштів.

Значна частина іноземних інвестицій надходить у вигляді різних кредитів, а також, через створення особливих економічних зон і спільних підприємств. Іноземні інвестори прагнуть одержати від своєї діяльності як можна більший прибуток.

Слід також зазначити, що іноземні інвестиції аж ніяк не є панацеєю від усіх недуг світової економіки. Використання іноземного капіталу - неоднозначний за своїми наслідками процес для країни-реципієнта, що виявляється через складну взаємодію комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро-, мезо-та мікрорівні.

Успішна макроекономічна політика забезпечує ефективний контроль над інфляцією, заохочує продуктивні інвестиції, зводить до мінімуму викривлення за проведення як внутрішніх, так і зовнішніх трансакцій.

Органи влади мають у своєму розпорядженні цілу низку інструментів для регулювання потоків капіталу. Використання непрямих інструментів узгоджується з програмами загальної лібералізації, і в більшості випадків є більш ефективним, ніж пряма інтервенція.

Шляхи які треба подолати для збільшення іноземних інвестицій в країнах що розвиваються, але можливі не передбачувані наслідки:

поліпшення якості інфраструктури. Це призведе до зниження витрат для підприємств, це займе багато часу, до очікуваного ефекту.

знизити податки для іноземних фірм. Це призведе до збільшення фірм, охочих інвестувати, однак, це вплине на державні фінанси, можливо, доведеться збільшити інші податки. Це залежить від того, наскільки вигідним має бути вплив іноземних інвестицій насправді. Іноземні компанії можуть репатріювати прибуток, тому країнам, що розвиваються не завжди вигідний цей варіант.

субсидування фірм до інвестування. Це надасть фінансові стимули для збільшення інвестицій. Для країни це швидше за все буде досить дорого. Крім того, вона може залучити не ті фірми. Субсидія може сприяти неефективності самого процесу інвестування.

Література

1. Экономика. Толковый словарь. — М.: "ИНФРА-М", Издательство "Весь Мир". Дж. Блэк. Общая редакция: д.э.н. Осадчая И.М.. 2000.

2. Супян В. США: человеческий потенциал и экономика. // Человек и труд. – 2008. – №6. – с.42-45.