УДК 339.138

НЕДОЛІКИ МЕХАНІЗМУ КОМЕРЦІЙНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

ІННОВАЦІЙ В УКРАЇНІ

Лавроненко Ксенія Володимирівна, студентка кафедри «Менеджменту невиробничої сфери» Донецького державного університету управління

Балабенко Олена Володимирівна, к.е.н., доцент кафедри «Менеджменту невиробничої сфери» Донецького державного університету управління

Постановка проблеми. У зв’язку з сучасними тенденціями інтеграції України до світового економічного простору відбувається поступова переорієнтація держави на інноваційно-інвестиційну модель розвитку. Проте нова українська економічна парадигма прописана лише на папері та не підкріплюється дієвими механізмами реалізації: спостерігається значне падіння інноваційної активності суб’єктів господарювання. За період 2000-2011 рр. частка інноваційно-активних підприємств у промисловості зменшилася з 18 % до 16,2 %, питома вага підприємств, що впроваджували інновації, − з 14,8 % до 12,8 %, а частка інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції − з 7 % у 2002 р. до 3,8 % [1]. При цьому в розвинених країнах рівень інноваційної активності підприємств у промисловості в середньому становить 51 % [2]. Низька та ще і постійно спадаюча інноваційна активність підприємств в Україні свідчить про невирішеність комплексу соціально-економічних і юридичних проблем інноваційного розвитку національної економіки, зокрема проблеми комерціалізації інновацій.

Таким чином, питання вдосконалення механізму комерційної реалізації інтелектуальної власності належить до найбільш важливих теоретичних і практичних аспектів економічного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання комерціалізації результатів інноваційної діяльності вивчали як зарубіжні, так і вітчизняні вчені-економісти, серед яких виділяють праці Б. Санто, Б. Твісса, Р. Фатхудінова, Р. Фостера, Ф. Фукуяма, Й. Шумпетера, О. Юданов, Ю. Яковця, Ю. Бажала, В. Геєць, М. Згуровського, І. Лукінова, Б. Малицького, М. Туган-Барановського. У наукових посібниках з різним ступенем теоретичного та практичного висвітлення розкривається сутність комерціалізації, методів, способів і специфіки її проведення, трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт. При цьому багато аспектів комерційної реалізації інтелектуальної власності та забезпечення ефективності і стимулювання комерціалізації інновацій досліджено недостатньо.

Мета статті. Проаналізувати проблеми розвитку комерціалізації продукції інноваційної діяльності в Україні та запропонувати шляхи щодо її стимулювання на підприємствах.

Основний матеріал дослідження. На сучасному етапі розвитку України оптимізація механізму комерційної реалізації нововведень є ключовим завданням не тільки для науково-технічної сфери країни, але й для підвищення конкурентоздатності вітчизняної економіки в рамках національної інноваційної системи.

У науковій літературі поняття комерціалізації інновацій є достатньо висвітленим та детально розглядається з різних позицій. При цьому серед вчених-економістів спостерігаються певні відмінності та неоднозначності у трактуванні даного терміну. Отже, узагальнено комерціалізацію інноваційної продукції можна представити як процес виведення інноваційного продукту (винаходу, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції, корисної моделі, ноу-хау тощо) на ринок з метою отримання економічної вигоди [3].

Комерціалізація інноваційної продукції є механізмом створення ринкових товарів з результатів інтелектуальної сфери діяльності. Велика кількість як фундаментальних, так і прикладних відкриттів залишаються лише на стадії розроблення. Причиною цього може бути не лише відсутність коштів, але і невміння правильно комерціалізувати цю інноваційну продукцію, технологію чи ідею. Отже, значення та необхідність процесу комерціалізації є очевидним.

Для визначення особливостей процесу комерціалізації нововведень та останніх тенденцій доцільно проаналізувати характер формування інноваційної системи України.

У часи планової економіки, коли Україна була в складі СРСР, вирішення проблеми комерціалізації технологій здійснювалося шляхом закріплення за державою прав на результати науково-технічної діяльності, тобто держава покладала на себе обов’язок реалізувати ці права шляхом впровадження результатів наукових досліджень у комерційний оборот, втілення цих результатів у новітніх об’єктах техніки й технології. Проте ефективне виконання даної державної функції унеможливлювалося через зростання витрат на реалізацію нововведень та підтримку охоронних прав на інновації, зокрема на ті, які були отримані за кордоном. Так. у СРСР наприкінці 80-х років ХХ ст. середні витрати на наукові дослідження й освоєння одного винаходу, захищеного авторським посвідченням, становили лише 0,1-0,2 млн. крб., у той час як США інвестувало 2,0-2,5 млн. дол. на один патент [4].

Сьогодні в Україні функціонує інноваційна система перехідного типу, у якій сполучаються елементи старої, адміністративно-командної, системи і нової, характерної для ринкових економік, сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створено умови для розвитку відповідної інфраструктури.

Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо. Стан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії.

У розвинених країнах близько 90 % ВВП визначається інноваційними процесами, за останні 20 років обсяги продажів наукомісткого сектора в цих країнах зростали в 1,7 рази швидше, ніж обробна промисловість. У країнах Заходу не рідкість, коли на наукові дослідження витрачається 20 % обороту підприємства [4]. В Україні в ж передбачене державне фінансування науки (фундаментальної та прикладної сумарно) в обсязі 1,7 % ВВП, проте видатки держбюджету на наукові дослідження і розробки з 2,3 % ВВП у 1990 р. знизилися до 0,31 % у 2012 р. [5].

Аналіз наукової та інноваційної діяльності у 2000-2011 рр. свідчить про поступове зниження інноваційної активності підприємств у такій важливій галузі національної економіки, як промисловість (табл. 1) [1].

Незважаючи на те, що протягом 2008-2011 рр. зросла питома вага підприємств, що займалися інноваційною діяльністю та впроваджували інновації, частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості знизилася на 2,1 %. До того ж в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 3,8 % мають ознаки інноваційної, тоді як в ЄС цей показник перевищує 75 %.

Таким чином, порівнюючи показники інноваційної діяльності й комерціалізації технологій України з розвиненими країнами світу, можна зробити висновок, що вони є низькими, а також існує великий розрив між одержанням результатів наукових розробок і їхньою комерціалізацією. Згідно з офіційними даними, в Україні менше 5 % результатів наукових розробок використовуються в промисловому виробництві, тоді як у США й Великобританії – 70 % [4]. Одним із закономірних наслідків такого становища стало стрімке старіння основних виробничих фондів підприємств.

Незважаючи на недоліки фінансування й інші фактори, що стримують розвиток науки, в Україні зростає кількість зареєстрованих охоронних документів на об’єкти промислової власності. Станом на 1 жовтня 2012 року, починаючи з 1992 р., було зареєстровано 364109 охоронних документів. При цьому за кількістю отриманих патентів Україна в 2011 р. входила до ТОР-20 країн, однак її відставання за абсолютною кількістю отриманих патентів від лідера (Японія) становило 57,5 рази.

Можна виділити основні труднощі, які стримують процеси формування й реалізації науково-технічного продукту на промислових підприємствах: недосконалість законодавчої бази, на якій ґрунтується практичне розповсюдження інновацій; не розроблені чіткі механізми із залучення й використання результатів науково-технічної діяльності в господарський обіг; відсутні критерії оцінки ринкової вартості науково-технічної продукції; відсутність макроекономічних стимулів та пільг для імплементації інновацій у виробничу практику; слабка зацікавленість державних органів влади та органів місцевого самоврядування щодо розвитку інноваційної діяльності; незадовільний обсяг виділених коштів з бюджету на науку, фундаментальні та прикладні дослідження; недостатність коштів підприємств для розширеного відтворення інновацій, впровадження цінного інноваційного досвіду у філіях та підрозділах підприємств; відсутність ефективних механізм сприяння як підвищенню інноваційної активності підприємств, так і інноваційному розвитку економіки взагалі; кадрова проблема.

Пошуки організаційно-правових, фінансових й інших необхідних умов для одержання конкретної економічної віддачі від наукової й винахідницької діяльності необхідно здійснювати в Україні з урахуванням досвіду розвинених країн.

На основі оцінки особливостей діяльності вітчизняних підприємств та досвіду світових компаній щодо використання об’єктів інтелектуальної власності для розвитку комерціалізації інноваційної продукції необхідні:

1)       здійснення ефективної державної інноваційної політики, погоджуючи темпи і пропорції розвитку науки, технологій і виробництва;

2)       вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності та процедур патентного захисту інновацій;

3)       забезпечення сприятливого клімату для створення власних наукомістких виробництв повного циклу шляхом використання різних форм державної підтримки;

4)       розвиток інноваційної інфраструктури шляхом покращення системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, сертифікації і впровадження розробок, підготовки і перепідготовки кадрів;

5)       забезпечення комерціалізації наукових результатів шляхом формування основ для ефективного партнерства державного та підприємницького секторів в інноваційній сфері;

6)       розширення міждержавного співробітництва в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності;

7)       створення на підприємствах спеціалізованих патентованих відділів з сучасним інформаційним забезпеченням;

8)       забезпечення підвищення кваліфікаційного і професійного рівня підготовки робітників підприємств.

При цьому ключову роль у стимулюванні комерціалізації інновацій має відігравати держава. Серед основних стимулів у напрямку активізації економічних суб’єктів щодо комерціалізації інтелектуальної власності є використання податкових пільг, що сприяє прискоренню оновлення виробничого устаткування, технологічних процесів, розробці і виведенню на ринок нових видів продукції.

Одним з пріоритетів державної політики є розвиток сектора малого інноваційного бізнесу, надання підтримки в розробці і впровадженні у виробництво нових технологій, товарів з використанням результатів науково-технологічних досліджень, що мають потенціал комерціалізації [6].

Реалізація запропонованих напрямків розвитку інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні та залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

Висновки. Комерціалізація інноваційної продукції – це важливий етап у процесі інноваційної діяльності. Проте сьогодні в Україні відсутні необхідні умови для комерціалізації інтелектуальної власності, практично відсутній механізм державної підтримки просування вітчизняних об’єктів інтелектуальної власності на закордонні ринки, не унормовано захист прав на ці об’єкти, обмежене фінансування, низький рівень економічних знань новаторів, про що свідчить зменшення питомої ваги підприємств, організацій, які здійснюють розробку й використання нововведень.

Політика держави щодо прискорення процесів комерціалізації результатів досліджень та інноваційної діяльності підприємств вимагає системного перегляду економічних і правових відносин у сфері інтелектуальної власності і оптимізації організаційно-фінансових питань діяльності науково-технологічного комплексу України, які є вирішальним чинником в інноваційному розвитку економіки держави.

Література

1.       Наукова та інноваційна діяльність (1990-2011рр.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

2.       Инновационная экономика [Текст] / [Дынкин А.А., Иванова Н.И., Грачев Л.П. и др.]. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М.: Наука, 2004. – 352 с.

3.       Косцик Р.С. Комерціалізація інноваційної продукції: сутність, значення та принципи здійснення / Р.С. Косцик [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/2012_727/47.pdf.

4.       Прантенко Г. Комерціалізація технологія у сучасних умовах в Україні / Г. Пратенко // Схід. – 2008. − № 5(89) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=31888.

5.       Грачевський С.Вбивство науки. Бюджет-2012 встановлює рекордно низькі витрати на науку / С. Грачевський // Журнал «Тиждень.ua» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tyzhden.ua/Columns/50/38430.

6.       Станіславик О.В. Комерціалізація результатів інноваційної діяльності / О.В. Станіславик, К.В. Ковтуненко // Праці Одеського політехнічного університету. – 2011. – № 2(36). – С. 301-306.