Сфера послуг в контексті інноваційного розвитку економіки

Кучерявенко Світлана Юріївна, кафедри «Економіка управління підприємствами" Одеської національної морської академії

 Науковий керівник: Макаренко Марина Василівна - к.е.н., доц. кафедри «Економіка управління підприємствами" Одеської національної морської академії

  Постановка проблеми. Україна  є  країною  з  великим  простором  для  інноваційної  діяльності завдяки  багатим  природним  ресурсам,  значному  людському  потенціалу, потенційній  ємності  внутрішнього  ринку.  Проте  недостатньо  показники інноваційної  активності  інвестицій  свідчать  про  вкрай    незначне  використання інноваційного потенціалу України.  Трансформаційні  процеси,  що  відбуваються  в  економіці  України,  дедалі більшою  мірою  включають  її  до  загальносвітових  процесів  глобалізації фінансових потоків. Але на жаль, поки що це  включення має  скоріш негативні наслідки.  Досвід останніх років засвідчив низький рівень контрольованості фінансових потоків  та  диспропорцію  в  їхній  структурі.  Іноземні  інвестиції,  залучені  в Україну,  не  здійснили  очікуваного  позитивного  впливу  на  економіку  і  були  в основному направлені на низькотехнологічні сфери промисловості. В даному контексті актуалізується питання необхідності розвитку інновацій в сфері послуг як основному секторі, де за сучасних умов створюється найбільша додана вартість. В поєднанні з інноваційним елементом дана комбінація створює якісно нові умови для розвитку економіки країни. Україна майже втричі відстає від провідних європейських країн за розмі­ром державної підтримки наукових досліджень та інноваційного розвитку Це підтверджує сучасний розрив у науково-технологічній сфері, який все більше віддалятиме Україну в перспективі від розвинених країн світу[2].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичні  засади  інноваційної  діяльності в сфері послуг  та  рекомендації  щодо формування  системи  її  фінансового  забезпечення  розроблялися  у  наукових працях: Й. Шумпетера, В.  Зомбарта, В. Мічерліха, М. Туган-Барановського, А. Шпідгоффа, М. Кондратьєва, С. Кузнеця, Г. Менша, М. Калецкі, В. Хартмана, Б. Твісса, Х. Хауштайна, П. Друкера, Х. Барнета, Є. Вітте, Р. Солоу, Е. Денісона, Р. Менселла,  Ф.  Махлупа,  Х.  Фрімена,  Л.  Соті,  С.  Глазьєва,  Ю.  Яковця,  Р. Фатхутдинова. Дослідження розвитку сфери послуг в сучасній Україні як складової інноваційного розвитку економіки знайшли відображення у В.П. Семиноженка, В.М. Гейця, В.І. Куценко, Б.М. Данилишина та ін. Саме тому,  визначення особливостей інноваційної діяльності у   сфері послуг та джерел її фінансування, а також аналіз основних проблем фінансування і можливих шляхів їх вирішення є дуже важливою та актуальною проблемою.

Постановка завдання. Метою дослідження є обґрунтування ролі сфери послуг, як фактора інноваційного розвитку та визначення пріоритетних напрямів державної та регіональної політики щодо економічної діяльності сфери послуг.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сфера послуг починає відігравати все більшу роль в економіці України. Традиційно в Україні була добре розвинена промисловість, за рахунок якої й забезпечувалося в основному ВВП країни [6]. Галузі сфери послуг розглядалися як невиробничі і результати їх діяльності не враховувалися в сукупному суспільному продукті і національному доході країни [1]. Більшість галузей сфери послуг фінансувалося з держбюджету, причому по залишковому принципу.

Все змінилося з переходом України на ринкову основу господарювання. У зв’язку із скороченням державного фінансування з’явилося багато нових видів послуг (бухгалтерських, аудиторських, консалтингових та ін.) [3]. Сфера послуг почала розвиватися швидкими темпами, залучаючи все більше підприємців та створюючи нові робочі місця. Основною перевагою сфери послуг, на думку зайнятій в ній підприємців є те, що більшість її галузей не потребують на свій розвиток великих фінансових ресурсів та мають порівняно швидкий термін окупності.

В період формування ринкових відносин в Україні на державному рівні перевага надавалася переважно виробничій сфері. Пропозиції щодо залучення інвестицій на розвиток сфери послуг здебільшого викликали критику. Проте, як показав час, сфера послуг стала переважати над виробничою й динамічно розвивається, створюючи нові робочі місця та додаткові надходження до бюджету.

На сьогоднішній день в економіці розвинених країн частка послуг у ВВП перевищує 70% і має тенденцію до подальшого збільшення. Отже, на сьогодні сфера послуг у світі – це один з найдинамічніших і найбільших ринків, основним чинником успіху на якому є злагоджена та ефективна робота підприємств сфери послуг та існуючий попит серед клієнтів.

На даний час має право на існування твердження, що рівень розвитку сфери послуг є одним з найважливіших показників соціально-економічного стану країни, оскільки знаходиться під впливом непростих суспільно-економічних процесів та є основним чинником динамічного розвитку країни. Таким чином, невиробнича сфера є складною системою, соціальною за своєю суттю, оскільки її розвиток спрямований на виявлення і забезпечення соціально-економічних потреб суспільства.

Не дивлячись на перспективність свого розвитку сфері послуг в Україні не приділено достатньо уваги. У зв’язку з швидким розвитком сфери послуг, збільшенням її питомої ваги в національній економіці, актуальним стає питання проведення статистичної оцінки діяльності в сфері обслуговування населення. Оскільки Україна інтегрується у світові економічні процеси, то необхідно поступово переходити на міжнародну методологію обліку і статистики, прийняту в усьому світі (КВЕД).

Галузі сфери послуг в Україні надзвичайно різноманітні. Вони включають державний сектор з судами, біржами праці, лікарнями, позичковими касами, військовими службами, поліцією, пожежною охороною, поштою, органами регулювання і школами; приватний некомерційний сектор з музеями, благодійними організаціями, церквою, коледжами, фондами і лікарнями. До сфери послуг відноситься частина комерційного сектора з авіакомпаніями, банками, бюро комп'ютерного обслуговування, готелями, страховими компаніями, юридичними фірмами, консультативними фірмами з питань керування, кінофірмами, фірмами з ремонту сантехнічного устаткування і фірмами – торговцями нерухомістю.

Відповідно до стандартів статистичного обліку країн Євросоюзу, в Україні діє система періодичних показників статистики послуг, яка включає в себе показники обсягу виробництва та реалізованих послуг, податку на додану вартість, матеріальні витрати, фонду оплати праці, доходів від оренди приміщень, середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, середньої чисельності позаштатних працівників, чисельності неоплачуваних працівників, реалізації послуг споживачам. В Україні розроблено систему показників кон’юнктурного аналізу ринку послуг, адаптовано концепції, визначення та методи його аналізу відповідно до міжнародних стандартів. Це створило можливості для проведення систематичного моніторингу та аналізу функціонування сфери послуг, дослідження структурних змін та загального впливу на економіку і рівень населення, проведення порівняльного аналізу розвитку регіональних ринків послуг та зівставлення стану ринку послуг в Україні зі світовими показниками.

Складність у проведенні зведеного комплексного аналізу ринку послуг пов’язана з видовою різноманітністю послуг, їх багатоаспектністю та специфікою як об’єкту торгівлі. При моделюванні та прогнозуванні ринку послуг застосовуються моделі аналогові, імітаційні, нормативні (робиться прогноз на підставі раціональних бюджетів або раціональних норм споживання), методи екстраполяції, прогнозування за даними експертних оцінок [4]. При проведенні аналізу і спостереження за ринком послуг на мезорівні враховують видовий поділ послуг за критеріями, які дають можливість визначити місце певного виду послуг у структурі господарства, кількісно та якісно оцінити вплив на економіку регіону.

Розрізняють послуги за віднесенням їх за типом випуску: ринкові та неринкові. Система національних рахунків (СНР), як система взаємопов’язаних показників для опису та аналізу економічних процесів на макрорівні, визначає випуск як вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності господарюючих одиниць. СНР передбачає обчислення ринкового та неринкового випуску товарів і послуг без відокремлення ринкових і неринкових послуг у звітності, якщо вони відносяться до одного виду діяльності згідно Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності ISIC, що ускладнює отримання об’єктивних оцінок розвитку ринкового сектору послуг. Згідно з ДКПП всі послуги поділяються на урядові, адміністративні, допоміжні тощо. Для прикладу наведемо особливості дослідження ринків інформаційних послуг та послуг вищої освіти.

У 2009 році ринок інформаційних послуг займав найбільшу частку серед інших ринків послуг на Україні – це майже 60% у структурі обсягу послуг за видами економічної діяльності [5]. На відміну від товарів, що є результатом матеріального виробництва, інформаційна продукція має особливості щодо реалізації як об’єкт інтелектуальної власності. Право на користування, наприклад, такого продукту, як комп’ютерна програма або база даних може надаватися необмеженій кількості споживачів протягом тривалого часу, фактично реалізуються копії одного продукту. Якщо звичайний товар на будь-якому ринку реалізується одразу, то матеріальне виробництво передбачає витрати на виготовлення кожної одиниці продукції. Для частини об’єктів інформаційного ринку в електронній формі витрати мають свої особливості внаслідок того, що фактично здійснюється виготовлення однієї одиниці такої продукції, а надалі відбувається її тиражування, тобто виготовлення копій та їх реалізація. Особливість продукції інформаційного ринку заключається у рівні її новизни, зручності використання, форми та порядку надання, що визначають ефективність інформації.

Для підтримки розвитку сфери послуг необхідним є вирішення комплексу склад­них завдань:

1) формування сприятливих умов для підприємницької діяльності у секторі послуг, створення економічного та правового середовища, яке б забезпечувало стимулювання ділової активності населення (закріплення правових гарантій, які забезпечують свободу, захист та підтримку приватного бізнесу та недержавних форм підприємництва; врахування думки підприємницьких кіл при підготовці та прийнятті законодавчих актів та постанов; формування ринкової інфраструкту­ри, яка забезпечуватиме підприємницьку діяльність).

2) створення реальних можливостей кожному підприємству для початку самостійної підприємницької діяльності у сфері послуг, доступу до виробни­чих, матеріально-технічних та фінансових ресурсів (спрощення порядку реєст­рації підприємств сфери послуг; подальший розвиток комерційної системи інфор­маційного забезпечення підприємницької діяльності).

3) кадрового забезпечення розвитку підприємницької діяльності у сфері послуг (формування мережі бізнес-шкіл, учбово-ділових центрів на їх базі; ство­рення та організація діяльності Ради по соціальній адаптації та підготовці кадрів для сфери послуг; організація вивчення та використання досвіду діяльності існую­чих структур підтримки підприємництва у інших регіонах; розробка плану за­ходів по наданню державної підтримки молодіжного підприємництва у сфері послуг).

4) здійснення заходів в галузі інвестиційної політики, направлених на підтрим­ку підприємництва у сфері послуг регіону (раціональний перерозподіл інвестицій­них ресурсів регіону, враховуючи пріоритетність розвитку сектора послуг; відтво­рення та розвиток сфери колективного підприємництва та взаємодопомоги: виробничих, позичково-ощадних, ощадно-збутових та ін. товариств).

Таким чином, система заходів, які розробляються для підтримки сфери послуг, відіграє суттєву роль в сучасних умовах господарювання.

Для покращення інноваційної політики в сфері послуг слід забезпечити:

1) зростання  рівня  конкуренції  в  сфері  послуг  для  стимулювання інноваційної активності;

2) зростання  кількості  цільових  тренінгових  програм  для  розвитку міжкультурних,  міждисциплінарних  навичок  персоналу  із забезпеченням умов для його мобільності;

3) забезпечити  розробку  і  впровадження  програм  стимулювання  і розвитку інноваційної активності в сфері послуг;

4) розробити  і  поширити  навчальну  програми  щодо  інноваційної активності в сфері послуг з акцентом на розвиток відносин економічних субєктів даної сфери в напряму інтелектуальної власності.  

Висновки з данного дослідження. Сфера послуг активно включається в процес становлення  інноваційної економіки, не тільки як споживач високотехнологічної продукції, але і як постачальник. При створенні інноваційної економіки державі необхідно в економічній політиці віддати пріоритет заходам з визначення напрямків  економічної ефективності діяльності сфери послуг. Основними моментами сервісної політики повинні  бути заходи, спрямовані на стимулювання малого підприємництва, освоєння нових сучасних видів послуг та інтенсивного залучення інвестицій.

Література

  1. Шапірян О.В. Маркетинг послуг. – Навч.пос. – К., «Кондор», 2008. – 12 с.

      2.  Денисенко М.П., Воронкова Т.Є., Ладика С.В. Проблеми формування національної інноваційної системи України // Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 4(82).- 72-80с. 

      3.  Ареф’єва О.В., Зарубанний С.В. Особливості інноваційної діяльності у сфері послуг // Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 6(84). - 120-126 с.

     4. «Сфера та ринок послуг у контексті соціальної модифікації суспільства : монографія / Б.М. Данилишин, В.І. Куценко, Я.В. Остафійчук;  Рада по вивч. продукт. сил України НАН України. – К.: ЗАТ «Нічлава», 2005. – 327 с.

     5. Зайнашева З.Г. Региональная политика в сфере услуг / З.Г. Зайнашева// Вестник Московского университета. Серия 6. Экономика. – 2005. – №3. – 43-52 с.

    6. Белл Д. Грядущее индустриальное общество. Опыт соціального прогнозирования/ Д.Белл; пер. С англ.. В.Л. Иноземцев. – М.: Academia, 1999. – 787 с.