УДК 351.84:32:364.044.43

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОФІЛАКТИКОЮ АСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

Савін Євген Євгенович, заступник голови Харківської обласної державної адміністрації, здобувач кафедри економічної теорії і фінансів Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Постановка проблеми. Зміни, що відбуваються в нашому суспільстві у всіх сферах життя, не можуть не впливати на й на сферу виховання дітей і підлітків. Існуючі дослідження, що розкривають вплив соціально-економічних умов в країні на життя неповнолітніх, свідчать, що життя підлітка сьогодні стало зовсім іншим в порівнянні з життям неповнолітніх в «радянські часи». При цьому поширення набувають такі форми прояву асоціальності, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, пограбування, зґвалтування тощо [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різним аспектам дослідження соціальної поведінки присвячені праці таких відомих зарубіжних науковців, як Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Г. Моска, Е. Фромм, К. Хорні та ін. Проблеми, пов’язані з профілактикою асоціальної поведінки молоді розглядаються у працях таких дослідників, як як Л. Анциферова, О. Балакірєва, А. Блинов, Л. Волинець, О. Дроздов, С. Еніклопов, І. Жогло, З. Зайцева, В. Литвинович, Є. Мельникова, О. Мушинська, Є. Пеньков Т. Хомуленко та ін.

Мета статті полягає у визначенні механізмів державного управління профілактикою асоціальної поведінки молоді.

Основний матеріал дослідження. Асоціальну поведінку молоді в суспільстві можливо пояснити декількома провідними факторами, серед яких на особливу увагу заслуговують: біологічні інстинкти; генетичні особливості; регіональні фактори; психофізіологічні особливості; соціальне середовище. Між тим, останні дослідження доводять, що найбільш вагомими причини відхилень найчастіше криються в групах безпосереднього оточення, зокрема, сім'ї [3].  

Причинами відхилень у сімейному вихованні є: гіпертрофія батьківських почуттів; бачення в підлітку дитячих якостей; виховна невпевненість батьків; фобія втрати дитини; нерозвиненість батьківських почуттів; проекція на дітей власних небажаних якостей; внесення конфлікту між подружжям у сферу виховання; зсув в установках батьків залежно від статі дитини, так звана гендерна асиметрія.

Типологію неадекватного виховання визначають найчастіше такі чинники: 1) рівень протекції в процесі виховання; 2) ступінь задоволення потреб неповнолітнього; 3) кількість вимог до дитини в сім’ї; 4) суворість санкцій; 5) кількість вимог-заборон; 6) нестійкість стилю виховання [5].

Сім’ї, які продукують педагогічно занедбаних дітей, з точки зору педагогіки, можна класифікувати таким чином: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні, антипедагогічні [4].

Педагогічно неспроможна сім’я характеризується тим, що батьки намагаються проявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це невміло. Їх виховний вплив на дітей непослідовний, педагогічно необґрунтований. Такі батьки відчувають труднощі у підборі методів виховного впливу. Найчастіше вони керуються своїм досвідом, який придбали, коли у свій час виховували їх батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потакання примхам).

Друга група сімей належить до тих, які не проявляють особливої активності у здійсненні виховання дітей, проявляють педагогічну пасивність. Вони в силу об’єктивних причин (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або причин суб’єктивного характеру (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті сварки і конфлікти) не можуть належним чином здійснювати виховання дітей. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. Батьки за сімейними негараздами не знаходять часу для виховання власних дітей, втрачають над ними контроль.

Третя група сімей характеризується антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. Батьки цієї групи не можуть виховувати дітей в дусі вимог нашого суспільства, бо їм самим властива погана поведінка, негативні риси характеру, шкідливі звички. У таких сім’ях панує дух неповаги до правил співжиття, норм законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста) створюють в сім’ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставити вимогам суспільства свої сімейні вимоги.

Окрім цього, характеристики сімей, що продукують асоціальну поведінку дітей, можна звести до такого переліку: сім'ї, члени яких мають психічні або інші тяжкі захворювання, пристрасть до наркоманії, алкоголю або самі демонструють асоціальну поведінку; сім'ї, в яких у взаєминах між батьками присутнє нерозуміння, дефіцит любові, ворожість, домінуючий вплив одного з батьків, прояв насильства; сім'ї, в яких батько є авторитетом і в той же час не цікавиться особистісним розвитком дитини, а мати відповідає за виховання дитини; сім'ї з дефіцитом турботи і любові у одного або двох батьків до дитини, штрафним впливом з обмежуючим характером, авторитарним виховним впливом; ліберальним виховним впливом, що ускладнює формування системи цінностей і норм у дитини, надмірною опікою над дитиною; виховання дитини в дусі неповаги до суспільних норм і форм соціального контролю.

Найважливіша передумова асоціальності як явища – це деформація того духовного макросередовища, яке сприяє маргіналізації організаційно-правової атмосфери і відповідний соціально-психологічний клімат. Організаційно-правова атмосфера – це духовне утворення, що включає, перш за все, усю сукупність норм і правил поведінки громадян. Ці норми і правила у вигляді законів, указів, ухвал, планів і завдань визначаються традиціями та владою. При своїй внутрішній несуперечності, цілісності та відповідності інтересам народу вони утворюють той духовний стрижень, навколо якого формується суспільна свідомість, політична і правова культура, домінуючі норми моралі, у цілому світогляд людини. Вони можуть створювати передумови для національної єдності, взаєморозуміння і взаємної довіри влади і народу або, навпаки, бути полем для конфронтації, глобального протистояння сторін, конфліктів, прямих зіткнень, зростання злочинності [1].

Висновки. Таким чином, є доцільним виокремити два механізми державного управління профілактикою асоціальної поведінки: організаційно-правовий та соціально-психологічний.

Організаційно-правовий механізм це не тільки нормативна база, декларована державою, та її організаційне супроводження. Це і відповідне ставлення населення до державних стандартів й інших ціннісних категорій, яке полягає у схваленні – осуді, підтримці – протидії, застосуванні на практиці або саботажі. Але кожне явище, одного разу з’явившись, починає жити за власними законами. Так і правова атмосфера. Вона стає відносно самостійним явищем, яке, водночас, складається з цілої низки рис і ціннісних суджень. На індивідуальному рівні правова атмосфера суспільства утворюється не лише завдяки політичним документам, правовим нормам, а і завдяки поширенню певних моделей поведінки. Поступово за допомогою влади або церкви вони визрівають і узагальнюються у відповідні моральні норми, які є важливим стримуючим механізмом профілактики асоціальної поведінки.

Якщо на макрорівні (організаційно-правовий механізм) міститься нормативно-зобов’язуючий (з боку держави) компонент, що пропонує: як, коли і кому слід поступати, то на мікрорівні (соціально-психологічний механізм) відбувається конкретніша «прив’язка» вимог до особистості – її знань, переконань і вчинків. Тут під впливом сім‘ї, мікросередовища відбувається своєрідний «переклад» правових абстракцій на зрозумілішу мову етичних оцінок: «добре – погано», «можна – не можна». Якщо ці оцінки схвалюються (не схвалюються) найближчим оточенням людини, то на основі морально-психологічних установок у неї формується певний «соціальний характер». Це та ж суспільна атмосфера, але вже всередині людини, перетворена на стійкі психологічні реакції і дозвільно-заборонні моральні установки, що допомагають людині учинити правильно, не вагаючись. Поєднуючись, ці соціально-психологічні характери окремих індивідів вливаються в загальний організаційно-правовий механізм. Проте на відміну від верхнього рівня вони містять у собі не тільки нормативно-оцінювальну, але й дозвільну частину, не тільки оцінки дій людей, але й установки поведінки у відносинах, що реально складаються між ними.

Література

1.            Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми становлення. – К.: Наукова думка, 1993. – 122 с.

2.            Локшина О.І. Молодь в Україні. Дослідження молодіжного сектора: проблеми та перспективи. – К.: Студія «uStudio Design», 2006. – 169 с.

3.            Проха Д.П. Шляхи вдосконалення державної регіональної молодіжної політики в Україні // Актуальні проблеми розвитку управлінських систем: досвід, тенденції, перспективи. – Х.: Магістр, 2006. – С. 120–126.

4.            Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. / М. М. Фіцула. — 3-тє вид., стереотип. – К. : Академвидав, 2009. – 560 с.

5.            Lewis D. The management of non-governmental development organizations. An introduction. – New York: ROUTLEDGE, 2001. – 256 р.